Коли в дитинстві читала казку про Попелюшку, навіть уявити не могла, що стану її героїнею: 5 років тому не стало моєї матері, і ми з батьком залишилися самі. Тато у мене чудовий, красивий, добрий, крутий господар, тому дуже скоро довкола нього почали витися жінки.

Я спочатку не приймала всіх його подруг, так би мовити, але одна мені сподобалася. Приємна, симпатична жінка з донькою – моєю ровесницею.

Спочатку вони їздили один до одного, а потім вирішили жити разом у нашій квартирі, а другу здавати. І тут почалося справжнє пекло – її донька, хоч і вступила до інституту і живе у гуртожитку, кожні вихідні просиджує у нашій квартирі, скрізь розкидає свої речі, зайняла половину моєї шафи. На мої заперечення скаржиться матері, а та накручує батька.

Дійшло до того, що мене звинуватили у крадіжці, ніби я поцупила сережки Насті. Потім, щоправда, вони знайшлися, але осад залишився.

І це не поодинокий випадок – стосунки з мачухою остаточно зіпсувалися, і тепер вона то одяг мені зіпсує, то солі в тарілку насипле, а нещодавно сказала батькові, що я поцупила гроші в неї і на них купила новий телефон. Взагалі-то мені хлопець телефон подарував, як презент на Новий рік, але його ніхто не хотів слухати.

Мачуха верещить, що настав час мене з дому вигнати, а батько заступається, але якось мляво… А я боюся, якщо піду з дому, незабаром опинюся взагалі на вулиці. Якщо батько мені й винайме квартиру, вона не зупиниться, викине мене і звідти.

Найсумніше, що для батька ця чужа тітка дорожча за рідну дочку.

Пам’ятаю мамину останні настанови: «Слідкуй за батьком, щоб його ніхто не обкрутив, бо залишишся без даху над головою».

Я тоді ще дивувалася з її слів, як таке може бути, а тепер бачу це на власні очі. І не збагну, що мені тепер робити? Може, ви мені порадите?

Олександра, 18 років.