Одружився мій друг. Кохання щире, звісно. Наречена вродлива, розумна, самостійна. Працює бухгалтером у великій компанії, заробляє непогано.

Олексій, ясна річ, також намагався не відставати від доходів дружини. Брав додаткову роботу, працював до знемоги, щоб швидше виплатити позику на квартиру.

Квартира в молодят була власна від самого початку. Склалися грішми, взяли позику, родичі підсобили. І ремонт зробили за європейськими стандартами, і меблі добротні придбали. Як то кажуть, живи та радій.

Та радіти не вдавалося. Дружина не встигала поратися по господарству. Чи то не вміла вчасно підлогу помити, пил витерти, вечерю приготувати, чи то не хотіла. Пояснювала, що дуже втомлюється на роботі, та й повертається додому пізно. Втім, Олексій також не байдикував – працював до пізньої ночі.

Словом, почалися в них суперечки, з’ясування стосунків, хто скільки для дому зробив, і тому подібне. Так перші пів року й “змагалися” у власній квартирі серед розкиданого одягу та гори немитого посуду. Але нікому з рідні не зізнавалися, чому сваряться. Обоє, мабуть, соромилися.

Якось Олексій рибалив із тестем. Обидва – рибалки завзяті, тож і товаришували. Вночі біля вогнища, за душевними бесідами, тесть його й “розколов”. Виказав Олексій свої образи, але просив, щоб той нікому не розповідав, особливо тещі.

Тесть пообіцяв мовчати. А ще сказав, що в їхньому домі ладу не буде, доки вони собі “помічника” не заведуть.

– Є, – каже, – у мене один на прикметі. Як буде час, умовлю його до вас переселитися.

Олексій подумав, що тесть, мабуть, з глузду з’їхав, але промовчав.

А за тиждень тесть завітав до них у гості й приніс кошеня. Олексій обурився: нащо? Лише зайвий бруд! Але тесть вивів його на балкон й нагадав про “помічника”. Мовляв, я його сьогодні разом із кішкою до вас привів. Тепер у вас усе буде гаразд. Тільки до кішки ставтеся по-людськи.

Кішка Олексію одразу припала до душі. Маленька, ласкава, одразу визнала його за свого. Куди не сядеш — одразу під рукою два вуха, мовляв, погладь. Щоправда, довелося ввечері калюжу витерти, але то дрібниці.

Наступного дня Олексій повернувся з роботи, а вдома чистота. Одяг не розкиданий, дружина на кухні вечерю готує — та ще й смачну! Олексій і сам пожвавився, поличку у ванній прикріпив, як давно обіцяв.

Наступного дня приходить — дружина килими пилососить. Ну й він не сидів без діла: сміття виніс, за хлібом збігав. А в магазині, до речі, ще й тортика прикупив. Вечеря вийшла майже святкова. Вони й самі не пам’ятали, коли востаннє так було.

І так увесь тиждень. Не життя, а суцільна радість. Немов і справді в їхньому домі оселився добрий “помічник”. А в неділю ввечері дружина й каже:

– Ти, Олексію, завтра не поспішай із роботи вдень повертатися. Я вже й наповнювач купила, і місце в туалеті для нього облаштувала.

– Для кого?

– Як для кого? Для кошеняти твого! Я ж бачу, що ти щодня вдень із роботи додому приїздиш, прибираєш за ним і по господарству пораєшся. Я знаю, що поки кішка маленька, вона всю квартиру замурзає. А ввечері приходжу – усе чисто й прибрано.

Тут у Олексія й розум помутився.

Невже й справді в них якийсь помічник магічний з’явився?

Він же точно вдень додому не приїздив. Думав, що то дружина все прибирає. А їй, виявляється, соромно було байдикувати в чистій квартирі.

Взяв він пів дня відгулу на роботі. Зробив вигляд, що пішов, а потім тихенько повернувся, сів у крісло зі смартфоном і причаївся.

Ближче до обіду хтось почав ключем двері відчиняти. Кішка одразу в коридор побігла, нявкає, вітається. Чує Олексій тихий голос:

– Що, Мурко, скучила? А я тобі молочка приніс і ковбаски свіженької. Хто ж тебе ще нагодує? Бачу, калюж більше немає, мабуть, за тиждень навчилася в туалет ходити…

Двері до кімнати відчиняються. На порозі – тесть. По обличчю видно, що аж ніяк не сподівався зустріти зятя.

– То он ти який… “помічник” всюдисущий!

Тесть зніяковів:

– Ну й що? Я ж вам кішку подарував. Тож мушу за нею прибирати. Хоч спочатку.

– А ключ звідки взяв?

– Та на риболовлі у тебе непомітно відчепив від зв’язки, до сусіда зганяв за пластиліном, потім зробив дублікат і назад причепив…

Три роки Олексій із дружиною живуть душа в душу. Уже й синок народився. І досі ніхто, крім зятя, не знає, хто той “помічник”, що колись оселився в їхній квартирі…