Олена стояла перед дзеркалом, приміряючи весільні сукні, і вже вкотре не могла вибрати саме ту, про яка мріяла. Їй хотілося, щоб це було щось неймовірне, справжнє втілення мрії. Дмитро, її наречений, підтримував кожне рішення, готовий був оплатити будь-яке вбрання, аби Олена була щаслива. Однак справжня розмова того дня була не про сукню.

— Кохана, мені потрібно дещо з тобою обговорити, — почав він обережно.

Олена зупинилася, відірвавшись від своїх думок, і уважно подивилася на Дмитра.

— Що таке? — запитала вона, трохи збентежена його серйозним тоном.

— Це про весілля… — продовжив він, сідаючи поруч і він помітно хвилювався. — Ти ж знаєш, що більшу частину витрат на наше весілля покривають мої батьки?

Олена кивнула. Вона знала, що фінансово весілля організовують переважно його родичі, але ніколи не вважала це проблемою.

— Справа в тому, що на святі будуть присутні важливі люди — партнери з роботи та друзі моїх батьків. І… — він зупинився, здавалося, шукаючи правильні слова, — вони вважають, що твої родичі не зовсім підходять для такого заходу.

Олена не могла повірити своїм вухам. Це ж весілля! День, коли вона хотіла бачити біля себе своїх найрідніших — батьків, які підтримували її впродовж усього життя. Її батько працював трактористом, а мати — продавчинею в сільському магазині, і хоча вони жили скромно, завжди старалися для Олени.

— Тобто моїх батьків не хочуть бачити на весіллі? — запитала вона, ледве стримуючи сльози.

— Вони просто думають, що весілля повинно бути елегантним, престижним, — пояснив Дмитро. — А твої рідні… Ну, ти розумієш, вони не відповідають такому рівню.

Олена відчула, як всередині неї наростає обурення. Її батьки — прості, працьовиті люди, яких вона ніколи не соромилася. Вони були тими, хто підтримував її у всіх труднощах, і тепер вона мала відмовитися від них заради “престижу”?

— Дмитре, це, щонайменше, дивно. Я не можу не запросити своїх батьків на власне весілля. Це не тільки образливо для них, це образливо і для мене.

Дмитро спробував її переконати:

— Я розумію твої почуття, але якщо ми хочемо весілля, про яке мріяли, доведеться йти на компроміс. Ми зможемо провідати твоїх рідних після весілля, в іншій обстановці.

Олена мовчала кілька хвилин, роздумуючи над ситуацією. Вона знала, що якщо зараз піде на поступки, її почуття будуть знецінені. І що буде далі? Чи не стануть нові компроміси рутиною?

— Знаєш, що? — нарешті промовила вона, поглянувши йому прямо у вічі. — Якщо мої батьки не можуть бути на нашому весіллі, то весілля не буде. Я не дозволю, щоб їх знецінювали заради чийогось престижу.

— Ти серйозно? Ти готова відмовитися від мене і всього того, що матимеш зі мною, через один день?

— Так, готова.— ні миті не сумніваючись, випалила Олена.

Оленка ще мала надію, що Дмитро її зрозуміє, оцінить її непохитність і відмовиться від свого задуму. Але цього не сталося. Дмитро ще кілька разів намагався переконати Олену зробити так, як просять його батьки, але після чергової відмови підтвердив, що скасував весілля.

Звісно, ​​Оленка дуже важко пережила розставання, їй було ніяково перед рідними і друзями, але вона чудово розуміла, що все зробила правильно. Якби вона погодилася на його умови, то потім собі цього б ніколи не пробачила. Та й, мабуть, цих умов ставало б дедалі більш.

Через рік Олена зустріла іншого хлопця, простого, але щирого і доброго. Орест з першого дня знайшов спільну мову з її батьками і вона точно знала, що ніколи не почує від нього подібного прохання. Бо достаток це добре, але повага безцінна.