У Олесі була крихітна квартирка від держави, як сироті виділили. І в цій квартирці їм удвох було добре. З Сергієм їй завжди надійно та добре. Їй більше ніхто не потрібний.

Сергій перший кому Олеся довірилася. Її дитинство не можна було назвати щасливим. Цей закон – “не вір, не бійся, не проси”, він не тільки для суворих мужиків життям написаний. Олесі він чудово допоміг, коли її зацькованим вовченятком привезли до колективу, що вже склався, а вірніше, в зграю таких же покинутих, відібраних, бідолашних. Але все погане у минулому. Викреслено, забуто.

Правда спробувала знайти матір, та ледве накивала п’ятами, добре, що обережності вистачило адресу свою одразу не сказати. Залишилася б тоді без грошей та без надії знайти маму.

Із Сергійком теж довго була обережною. Не вірила, що міг так просто закохатися. Багато чого на гадку спадало – спокусився, що сирота, що заступитися нікому. На квартирку її зазіхає. Та хто ж вгадає думки цього на вигляд добродушного хлопця?

А він із першої хвилини, як прийшла Олеся на ділянку, взяв над нею шефство. Спершу начальник цеху попросив. Сирота, мовляв. А потім сам не помітив, як це шефство переросло в ніжність і в бажання захистити навіть від подиху вітру тендітне й насторожене дівчисько. Це потім, вона заспокоїлася, голки сховала, коли побувала у Сергія вдома. Закликав він пів цеху на свій день народження. Як потім зізнався – заради того, щоби вона прийшла.

Такі будинки Олеся тільки в кіно бачила чи здалеку. Зі своїм двором за гарним парканом, з гойдалкою у дворі. У цьому будинку у кожного була своя кімната, та й більший від всієї Олесиної квартири. Значить, не через квадратні метри майстер ділянки за нею упадає.

Поволі лід танув, і народжувалося нове для неї почуття. Її Сергій найкрасивіший, найрозумніший… най-най. Але незважаючи навіть на статус нареченої, на контакт із ріднею майбутньою не пйшла. Намагалася відгородитися.

– У них своя сім’я, у нас буде своя, то вирішила відразу.

Сергій пішов на поступки, переїхав до неї, хоча батьки пропонували і окремий вхід зробити в будинку до двох кімнат, і прибудову під кухню для молодої господині.

Від весілля вона теж відмовилася. Перед ким красуватися? З її боку кликати нікого. Інші чужі. Просто розписались. З перших днів спільного життя стали збирати гроші на велику квартиру, щоб потім у дитини була своя кімната.

Усе розрахували. Сергій знайшов підробіток, потім і варіант з пайовим будівництвом. Правда первісток попросився на світ трохи раніше, ніж вони розраховували.

Квартиру вони отримали у вигляді бетонних стін. Ось затишку в коробці з-під телевізора більше, ніж у бетонній коробці, де навіть ще не встановлено проводку. Потрібен великий довгий і дорогий ремонт, а Олеська вже в декрет йде. Помічниця з неї ніяка. І попереду витрати на дитину.

На допомогу несподівано прийшла колишня родина Сергія. Приїхали батьки без запрошення, подивилися на худого сина, що всі свої сили кинув на нову квартиру, і важку на підйом невістку, що важко, але накрила стіл для гостей. За чаєм завели розмову.

– Гроші ви у нас на внесок у будівництво не взяли, це ми можемо зрозуміти. І те, що жити окремо хочеться, також розуміємо. Самі були молодими та гордими. Але допомогу з ремонтом доведеться прийняти. Заради онука прийдеться, – це свекор.

– Тут тісно буде вам після появи маляти, та й п’ятий поверх без ліфта, Як будете гуляти, поки Сергій на роботі? Загалом, ми вирішили: все, що було відкладено на весілля, на розбудову дому, та так і не витрачено, все ж таки вам передати. Вистачить і на меблі перші, і на ремонт.

Хоча багато що можна і своїми руками зробити. Навички у нашій сім’ї у кожного є. Наш дім не сам виріс на рівному місці. Так що, спокійно носи, народжуй, а там хрестини та новосілля в один день і відсвяткуємо, – підсумувала свекруха.

Вони були дуже переконливі, а в Олесі не було сил і бажання сперечатися. Але відсвяткувати не вийшло, хоч Сергій забирав Олесю та Оленку уже на нову квартиру, де пахло чистотою, новими меблями.

Поява доні була складною. Оленка слабенькою з’явилася, і немов не знала, що немовлята повинні їсти і спати перші місяці. «Давала жару» матусі – не до новосілля та не до гостей. Перед батьками Сергія Олеся вибачилася і поринула з головою в материнство.

А воно, ох, як складно давалося, з Оленкою, що абсолютно не визнавала ліжечко. За тиждень Олеся навчилася спати сидячи, з донькою на руках. Якщо та звичайно погоджувалась на такий компроміс. За дві, коли Сергію довелося виходити з двотижневої відпустки на роботу, періодично почало пропадати молоко.

Сергій? Він допомагав, щосили допомагав, намагався підмінити її вночі, і домашні справи взяв на себе. Але роботу йому ніхто не скасує, йому теж треба іноді спати.

– Ти пробач, дочко, я без запрошення. Але Сергій не заїжджає. А Оленка так скоро з наших подарунків виросте.

Мама чоловіка не витримала і приїхала з величезними пакетами гостинців: якісь пакунки, пакунки, пакунки. А Олесі настільки було не до неї, що не змогла приховати роздратування, відчинивши двері. Бо ж чітко сказала – нам не до гостей зараз! Та й лежачи останні два тижні на збереженні, наслухалася Олеся страшилок про свекруху, та й про родичів інших.

Так, вона їм вдячна за допомогу із ремонтом. Але розуміє, що зробили вони заради сина і брата. Хто їм Олеся? Тому вона обов’язково розрахується з ними до копієчки. І на цьому кожен своєю дорогою! Як тільки знайде квартирантів на свою квартирку, та і почне розраховуватись, щоб вони й Сергій не говорили. Чужого їй не треба!

Оленка знову зайшлася слізками. Вдома все розкидано. Так і не з’їдений сніданок стоїть на столі. Хоч Сергій і старався перед виходом, але все вже засохло. Саме картина для свекрухи.

– А можна я її потримаю? Я чистий халат із собою взяла і руки зараз помию. Можна, Олесю?

Олеся зрозуміла – не відчепиться. Ну і нехай! Подивимося, чи вистачить показушності. Боязко передала доньку свекрусі. Але та взяла Оленку хоч і дбайливо, але впевнено. Невловимим жестом підтягла краєчок пелюшки і Оленка, що вільно розмахувала рученятами, майже зв’язана виявилася.

– Ви її ще голубцем замотайте, діткам свобода потрібна. Не можна обмежувати рухи! – Олеся “закипала”.

– Так вона себе будить. Спатиньки ми хочемо. Та самі собі заважаємо… свекруха вже розмовляла не з Олесею, а з онукою. Щось їй воркувала, навіть питала, а потім почала наспівувати. Тихенько і якось монотонно. І на подив виснаженої матусі, дочка “вимкнула” крик. Вщухла. Пару разів спробувала витягнути ручки, але потім засопіла своєю кнопкою-носиком. Може інший і не почув би цього сопіння. Але тільки не мати.

– Іди – поїси, поки задрімала непосида. А незабаром прокинеться, молочка попросить, он як губами прицмокує. Там у синьому пакеті вершки свіжі та яйця домашні, тітка Сергія тобі передала. А курочку я в холодильник поки засунула. Теж від неї.

А ми з дідом тобі горіхи купили волоські та шипшину. Горіхи на молоці запарювати, а шипшину в термосі окропом. При годуванні вони дива творять. Трьох до року з гаком годувала сама. Без сумішей обходилися. Решту розберешся сама потім. Поки сідай і їж.

Свекруха мала рацію. Оленка через півгодини вимогливо про себе нагадала. Це вже не був крик скривдженого немовляти. Це була вимога голодної дитини. Потім свекруха перехопила Оленку і знову замуркотіла свою безглузду колискову. Про бочок і дзиґу, про солодкі сни та хмари. Хмари ці пливли над головою в Олесі і нагадували баранчиків, а вона лежала на зеленому лужку і її пестили сонячні зайчики. Потім визирнуло сонечко і стало тепло-тепло. Це свекруха накинула плед.

Ну от, поспіть трохи, – а я поки бульйончик поставлю варити. Сільська курочка, це не котлети магазинні.

“Трохи” розтяглося майже на чотири години. По квартирі витав незнайомий, але такий апетитний аромат, що в животі в Олесі забурчало і вона прокинулася. Запах йшов із кухні, де біля плити метушилася свекруха.

– Ти, вибач, але трохи погосподарювала. Локшинку на курячому бульйоні, та шипшину заварила. А онука щось розіспалася! Знає, що матусі теж відпочити треба. Розумна вона в нас. Зараз поїсте, та може, проведете мене? Я і з візком допоможу і походжу з вами. А назад уже Сергій підніме. Він дзвонив, я будити тебе не стала.

Вони довго гуляли сквером. Дочекалися Сергія, провели маму на автобус. Оленка наверстала втрачені за два тижні години сну.

Коли прийшло розуміння, що її сім’я, це не лише Сергій та Оленка? Олеся й не зрозуміла. Може, коли накривала на стіл у перший день народження доньки? Тоді поставила сім приборів і рахуючи вголос: мамі, татові, братові Васильку, сестрі (що зовсім і не злою виявилася, а доброю нянькою-хресною стала Оленці), ну і нас троє, а Сергій розсміявся – СІМ’Я. Чи коли запропонувала Васьці не шукати орендовану квартиру зі своєю нареченою, а пожити поки в її порожній? На здивований погляд майбутньої родички спокійно сказала – ну ми ж сім’я!

Автор: Тетяна Бpо.

Фото ілюстративне.