Боюся що не повернеться Люба ніколи.

Любу я зустрів майже три роки тому, і відразу закохався. Понад рік живемо разом.

Вона розлучена і має двох діток, чоловік не допомагав їм фінансово і вона змушена була відправити доньок до нього. Їм там буде набагато краще і безпечніше.

В нас з Любою різниця у віці майже 6 років. Коли ми тільки познайомились я не мав доброї роботи і заробляв фактично мізер, навіть на одного не вистачало.

Любця запланувала поїхати за кордон, підзаробити трішки, я її підтримав, і ми поїхали удвох. Дуже важко нам там було, пережили чимало, але вона поїхала додому раніше, а я мусив закінчити роботу тож залишився ще на місяць.

Місяць розлуки був важким для мене.

Із своєю сім’єю Люба практично не спілкувалася, бо батьки дуже образились, що вона віддала дітей колишньому чоловікові.

Поки я повернувся із заробітків, стосунки у Люби з рідними налагодились, ми збиралися всі разом влаштувати святкування чи просто повечеряти.

Але останнім часом її сім’ї стало надто багато в нашому сімейному житті, а мене вона згадує лише тоді, коли їй потрібно оплатити покупки чи вирішити якусь проблему, тоді вона стає ідеальною жінкою.

А коли від мене нічого не треба, вона може сидіти у телефоні, спілкуватися по 5 разів на день зі своєю матір’ю. Я відходжу на другий план.

Останній раз, коли були в гостях в її батьків, мама запропонувала поїхати до дітей і там оселитися назавжди, знайти роботу житло і бути ближче до дітей, мене це теж стосувалося, але я відмовився, а от Люба дуже захопилась такою ідеєю.

Ну і, звичайно, сіла і поїхала. Зараз перебуває там, каже, що сумує, важко без мене, а по факту спілкування сухе, коротке, навіть якесь нервове. Була домовленість, що не більше тижня, а тепер все переростає на місяць, а я просто втомився ділити Любу з усіма.

Просто не можу змиритися з думкою, що вона може там залишитися назавжди.

Можливо, я сильно переймаюся, але боюся її втратити, бо покохав її дуже сильно. Ця думка не дає мені жити спокійно.

Допоможіть порадою, будь ласка.

Микола.