Михайло, мій син, заходився, не буду казати тут нічого, бо вже йому сорок, а на горизонті нікого. Та так в нас в селі подивитися, то нема йому пари, я вже й сама шукала, навіть, вже дивилася за розлученими жінками. Але де вони до життя? Губи вималюють, нігті до неба і ходять до кав’ярень. То яка то буде жінка? Ще й діти будуть з неї приклад брати. А ще ж треба впрошувати аби дитя подарувала чоловікові, а то ж уже де вони хочуть.

Я вже втратила надію, але знайшов мій Михайло собі пару, знайшов. Додому привів і я рада, що хоч і сорок років, але така приємна і мила жінка, щось там в офісі працює, має свою квартиру і кота. Я вже зраділа, що така захоче й дитину мати, бо раз про кота турбується, то є шанс.

І почали вони жити в неї, ну таке, медовий місяць, хай буде. А далі я вже телефоную Михайлові, що годі лежати на дивані, бо мені треба й корові вкосити, в стайню піти, там прибити, там перескладати. Та в селі є купа роботи.

Але дитина приїде мені в п’ятницю вечором, суботу попрацює цілий день, а в неділю хоче відпочити і маминих вареників поїсти, то вже в понеділок і їде туди до Марти. Ще на початках вона приїжджала, а далі бачу, що вже її з ним нема.

– Добра жінка, нічого не скажеш – кажу синові, – Як їсти, то перша, а робити нема кому.

– Мамо, вона сказала, що у неї гарна зарплата і вона те все в магазині купить.

– Овва! У нас все натуральне, а вона тебе буде магазинним напихати? Та хто таке винесе?

Та я їм всього домашнього передаю, я ж все заради них працюю, а вона он як. Вже місяць, а її не видно у нас, далі й другий, лиш один мій син приїде та поможе мені. Та корові треба кожен вечір вкосити. А де я можу зі своєї спиною?

– Михайле, аби ти відпустку взяв та приїхав до мене, якраз буде косовиця, та й поможеш матері.

Правда, приїхав мій син, все мені поробив, я й не натішуся, що дитина мені вдома смачно їсть, те що він любить, а не те, що вона там йому з пакету кине та розігріє. Не дивно, що її до таких років ніхто не брав заміж.

І от тут син до неї телефонує і не може додзвонитися. Він так кілька днів дзвонив, а далі й пише, що таке. чого зв’язку нема. і що ви думаєте вона відписала? Не повірите – вона за кордоном, тому нема зв’язку.

– Я взяла відпустку в Туреччину на десять днів, тому й нема зв’язку. Як приїду, то може й поговоримо, як тебе в селі не буде.

І більше йому нічого не писала.

Як то так, люди добрі, ще й пів року з чоловіком не живе, а вже без нього їде в таку далину та ще й на пляжі там ходить! Син мій сам не свій, а я його розумію і кажу йому, що таку жінку вже собі вибрав, що краще б уже не женився.

Ледве ми дочекалися, коли вона приїде, син до неї поїхав, а я вже й рада – побув трохи одруженим і годі. Не ті вже тепер жінки – лиш про себе думають, важко знайти гідну.

А далі син мені телефонує, що не приїде на вихідні і взагалі, нехай я корову продаю, бо Марта при надії.

Та як я маю корову продати, а онук мій що буде пити? Що робити – не знаю, бо сама я точно господарку не потягну, але ж треба, бо онук у мене що буде магазинне їсти?

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота