Господи. скільки ж грошей, – повторила свекруха, ніби пробуючи слова. – На залізяку, яка за п’ять років удвічі дешевшою стане?
– Ось ця, дивись, саме для тебе підходить. Олександр розгорнув ноутбук так, щоб Софії
— Не лишай його… — повторила Катя чіткіше, хоча голос був слабким. — Воно не має мами.
У квартирі пахло ліками. Катя сиділа на підлозі в кутку кухні й складала один
— Вікторе, ти зараз серйозно? Ти хочеш привести свою колишню дружину жити в наш дім?
Катерина стояла біля кухонного стола, зчищаючи тонку шкірку з картоплі. На душі було неспокійно
На четвертий день, увечері, Павло зателефонував сам. Наталя взяла слухавку. Я сиділа в сусідній кімнаті й мимоволі прислухалася. Двері були прочинені
Я зайшла на кухню, набрала в чайник води й поставила на вогонь. На столі
У суботу в мене корпоратив, — продовжував Сергій, не помічаючи її мовчання. — Запрошення на двох. Але я, мабуть, піду сам
Ганна завжди вважала, що її життя — це тиха, рівна річка, яка пливе своїм
— Юль, треба поговорити. Ти тільки не накручуй себе одразу. Послухай спокійно.
Ми з Андрієм жили разом п’ять років. Орендована квартира, старі меблі, вічне відчуття тимчасовості.
Вона придбала його п’ять років тому, коли ще працювала бухгалтером у місті й по крихтах, місяць за місяцем, відкладала на щось своє, на щось справді справжнє
Будинок Софії стояв на самому краю селища, там, де асфальтована дорога закінчувалася і починалася
Олено, це ж прекрасно! — вигукнула Марія Іванівна, і її обличчя осяяла така тепла усмішка, якої я ніколи не бачила. — Ось це удача! Я завжди казала, що ти особлива дівчина
Коли я виходила заміж за Богдана, мені здавалося, що я отримую не лише коханого
Пожили вони в нас трохи, поки Ігор квартиру підшукав. Я не могла натішитися невісткою. Встану вранці — а на кухні вже млинці гарячі. У ванній рушники складені рівненько. Христина і попрасує, і підлогу помиє, і мені допоможе, якщо попрошу. Віка, щоправда, з нею не дуже ладнала. — Ти як служниця, — казала вона Христині, коли Ігоря не було вдома
Я завжди знала, що мій Ігор знайде собі правильну жінку. Він у мене вдався
Марто, ти справді йдеш? – Софія визирнула з кімнати. На ній був новий халат – блакитний, шовковий, який я замовила мамі на день народження, але чомусь носила сестра
Березень пахнув сирістю й танучим снігом. Я стояла в передпокої маминої квартири, застібаючи куртку

You cannot copy content of this page