— Тобі не здається, що за сьогоднішню вечерю варто було б розрахуватися? — голос
Кажуть, що дитинство — це пора безтурботності, коли сонце світить яскравіше, а трава пахне
Здавалося б, була звичайна родина: тато, мама, брат і я. І умови звичайні, і
— Ти справді вважаєш, що твій комфорт важливіший за мій спокій у власному помешканні?
— Ти справді думала, що я затримався на нараді? — він стояв у дверях,
— Тобто як це — «виїжджайте»? — мій голос здригнувся, переходячи на шепіт, від
— Ось ваш рахунок, — офіціант м’яко поклав шкіряну папку на край столу, де
Тітка їхала аж з самої Англії напередодні Різдва, тому родина зібралася, щоб ухвалити у
Як добре, що мене затопив сусід зверху Тепер я вже можу сказати це вголос
Я піднесла ложку до рота і мало не поперхнулася. – Пересолене?, – спитала кума