Я була певна, абсолютно певна, що я не з тих, хто кине. Я вже не в тому віці, щоб тікати від труднощів. Я дивилася на
Сашу я зустріла несподівано і цілком буденно — у кав’ярні, куди я забігла між
Ми посперечалися вперше серйозно. Він стояв на своєму: мама допомагає безкоштовно, то ми маємо бути вдячними й не скупитися. Я ж казала, що вдячність вдячністю, але брати без дозволу — це вже занадто
Я стояла на кухні, тримаючи в руках великий пакет з покупками, і акуратно розкладала
Ні, все так! Ти зрадниця! Ти обрала їх, а не мене! Я для тебе нічого не значу, так? Все, що я пережила через нього – дарма?
Я сиділа на кухні свого маленького затишного помешкання, намагаючись усміхнутися через силу. День народження
Мамо, ти ж розумієш, що для дитини це важливо, — сказала я тихо, але твердо. — Твоя квартира на другому поверсі, з ліфтом, з великим балконом… А ми на п’ятому, без жодних зручностей. Як я буду з малюком спускатися щодня?
Я сиділа навпроти мами в її просторій кухні, тримаючи чашку чаю, що вже давно
Ми знайшли кілька хороших місць, де про людей такого віку дбають професіонали. Там спокійно, є медичний нагляд, харчування, прогулянки. Ви будете у безпеці, а ми зможемо приїжджати щотижня. Тут нам не дуже зручно вас доглядати, часу немає. діти і ви, якось незручно все це, розумієте?
Мені вже далеко за сімдесят, але пам’ять тримає все чітко, наче вчора було. Я
Мамо, не десять же разів на день дзвонити. Ну чесно. Я працюю. сиджу в офісі. чого ти набираєш кожні дві години. Що нового я тобі скажу. якщо сиджу перед компом
— Мамо, ми вже все вирішили. Ми переїжджаємо наступного тижня. Квартира готова, діти радіють
От бачиш, мама готова поміняти плани заради нас– тріумфально підсумувала невістка Олена. – Не треба вигадувати проблеми там, де їх немає. Мама розуміє. що якщо не погодиться, то онуку іншим разом може й не побачити. Ми ж сім’я, правда?
– Мамо, ти знову скасуєш свої плани через нас? – голос сина в телефоні
Аню ти не знаєш, якою повинна бути справжня жінка. Порядок ідеальний, їжа смачна, атмосфера тепла. Вона не працює повний день — відвідує курси дизайну інтер’єрів, мріє відкрити свою студію. Після розлучення з попереднім чоловіком шукає себе. І в неї є час… на все
— Сергію, ти серйозно? — я відчула, як голос мій тремтить, хоча намагалася триматися
— Я тобі поможу один раз. Якщо дійде — то твоє щастя. Якщо ні — сама й винна.
Мама нарекла мене Олександрою, але всі мене кликали Лесею, Лесюнею, Лесюнькою. Але в родині
Анно, я рада, що ви обидва тішитеся. Ви молода сім’я, вам треба жити окремо, я розумію. Але я вирішила оформити її поки що на себе. Так надійніше. А ви робіть поки що ремонт обживайтесь
Ось та розмова, яка досі лунає в моїй голові, ніби вчора була. Ми сиділи

You cannot copy content of this page