Я поставила свою тарілку (виключно свою, чисту тарілку) в мийку. Обережно, без жодного зайвого руху. Помила лише свою тарілку
Якось уранці я прокинулася і зрозуміла: мене, Оксану Василівну, дістало. Дістало так, що аж
Всупереч своїм словам, літній охоронець впустив Марину через прохідну і ввімкнув чайник
– Навіщо він тобі? – запитала вже немолода, але все ще приваблива блондинка Оксана,
Оля не повернулася до тієї квартири. Вона знайшла роботу в моєму місті, знайшла невелику, затишну орендовану квартиру
Різкий, настирливий дзвінок мобільного вирвав мене зі сну. Я намацала телефон, мружачись від яскравого
Свою квартиру здаватиме, — продовжив він, витираючи губи серветкою з виглядом людини, яка щойно уклала угоду століття. — Уявляєш, 15 000 гривень щомісяця до її пенсії? І нам допомога. Вона ж готує, як шеф-кухар, і з прибиранням впорається, тобі буде легше. Я вже з ріелтором усе обговорив, є клієнти — порядна сім’я з двома дітьми.
— Мама завтра переїжджає до нас, — заявив Роман, з апетитом наминаючи шматок запеченої
Усі вони сподіваються, що матір кине все своє життя і кидатиметься на допомогу. Я їй одразу тоді відповіла, жорстко, щоб зрозуміла
Я стояла біля входу в дитячий садок і дивилася вслід Каті, як вона швидко
Коли Арсен був удома, наше життя нагадувало театр одного актора. Він «мав бути у формі», він «не міг напружуватися», він «мусив дбати про свої руки». Відповідно, усі домашні справи, які вимагали фізичного чи розумового зусилля, автоматично перекладалися на мене
«Я не розумію твого обурення, Зоряно. Це ж твій брат! Він мусить мати усі
Коли я нарешті дійшла до місця призначення, лоток виявився бездоганно чистим, а самого Рижика в передпокої не було й близько
Лоток сяяв чистотою, а Рижика в передпокої й слід простив. Андрій штуркнув мене ліктем
Приготувалася до словесної перепалки. Настрій відповідний. Але з ліфта виповзає крихітна, тендітна дівчина
Уже четверту добу поспіль провела у ліжку. Застуда прив’язалася не на жарт. Раптовий дзвінок
Я навела там лад. Викинула деякі речі. Вони були старі, їх давно ніхто не носив, мамо. Там завелася міль знову. Ти ж сама просила!
Я зайшла на кухню, де мама схилилася над старою коробкою. Її обличчя було біле,
Я розумію, що часи змінилися, — сказала я. — І я готова допомагати. Але не щодня. Може, ми домовимося про один день на тиждень? Я забиратиму дітей зі школи чи водитиму на гуртки
— Мамо, ти серйозно? — голос Олени дзвенів від обурення, її очі блищали від

You cannot copy content of this page