Вікторія дивилася вікно автобуса, як повз пропливають одноманітні бетонні паркани та гаражні кооперативи і
— Андрію, як ти міг так зі мною вчинити? Я все чула. Ти був
— Дмитре, сідай. Нам треба поговорити. Серйозно. Він стояв у дверях кухні з пляшкою
— Валентино Петрівно, досить! — мій голос тремтів, але я не відступала. — Якщо
«Ольго Іванівно, а ви ніколи не думали повернутися до роботи? Хоч бодай на пів
Жанна стояла біля вікна орендованої квартири й дивилася, як дощ розмиває пил на склі.
На столі у директора лежала заява. Вікно було прочинене, і кутик паперу злегка підіймався
— Андрію, ріжь швидше! Не бачиш, я тут тримаюся останньої сили! — голос Галини
— Ти справді зараз це питаєш? — я завмерла посеред кухні з чашкою в
— Маріє, ти справді вважаєш, що можеш так зі мною розмовляти? — голос Віктора