Повернувшись із ванної, вона побачила, що всі вже розсілися за столом. На мить їй захотілося передумати — стало якось ніяково. Але лише до того, як сестра Тараса сказала
Моя сестра кличе нас у гості, я сказав, що в суботу ми вільні, —
Знаємо, що ви нас не чекали, але ми все одно приїхали! — радісно вигукнула свекруха. — Як же не відзначити ювілей Наталі!
— Давай цього року без метушні, гаразд? — я розставляла книги на нових поличках.
– Мамо, ти що, не повертаєшся до міста, скоро зима? – питав син по телефону.
Вона впевнено вела машину, прямуючи до рідного села, до батьківської хати. Ще влітку вирішила
Богдан ріс балуваним і некерованим — мама робила все, щоб він ні в чому не мав потреби. Він швидко зрозумів: що голосніше плакати, то швидше отримаєш бажане
Цілий місяць я телефонувала мамі, слухаючи її скарги на втому, і запрошувала погостювати в
Я стала свідчицею, як вона подавала чоловікові вечерю і водночас говорила й говорила, що купити, на щось гроші в когось позичити. Бо треба, треба, вже і зараз треба, бо завтра буде пізно. Стомлений після роботи Сергій тільки мовчки слухав цей потік слів. У мене ледь не зірвалося з язика: «Та ж дай чоловіку спокійно поїсти».
Ми з Ларисою подружилися, як тільки вона з чоловіком Сергієм і дванадцятирічною донькою Соломією
– Любо, ти що зовсім? У тебе вже онуки до школи ходять, яке весілля? — такі слова я почула від сестри, коли сказала їй, що виходжу заміж.
– Любо, ти що зовсім? У тебе вже онуки до школи ходять, яке весілля?
І ось в таку урочисту і найвідповідальнішу мить, що я дізнаюся? Що мої батьки не разом і вони це від мене ще й приховували.
Заміж я надумала виходити в тридцять п’ять років. До того у мене були стосунки,
Дивлюся – до блиску відчищена сковорідка, разом із усім антипригарним покриттям. І коса товстелезна сумно вздовж спини висить
Очі сірі, величезні, погляд, наче в зляканого вовченяти, коса товщиною в руку, платтячко ситцеве,
Думки про нашу з Марією розмову не давали спокою. Вона була категорична: ніхто нас не підтримає, ніхто не допоможе.
Я довго хлипала того вечора, коли Микита проводжав мене додому. Хоча яке там додому?
Мамо, ти серйозно? Квартиру братові віддати? А ми з сином куди? — голос мій тремтів, як осінній лист.
— Мамо, ти серйозно? Квартиру братові віддати? А ми з сином куди? — голос

You cannot copy content of this page