— Світлано, ти ж розумієш, що це рішення вже прийнято? — голос Павла звучав
Федір Петрович вважав себе чоловіком у самому соку. Ну, знаєте, той тип соку, який
Мені мало шматок в горлі не застряг, коли я побачила, хто забіг в кафе.
Андрій ще з юнацьких років мав особливий хист — він умів розпізнавати найменший опір
У сорок років я нарешті зрозуміла, що таке справжній спокій. Мій дім стояв майже
Інша жінка просила мене, аби я покинула чоловіка, аби він нарешті став її, бо
Місто вже щосили імітувало свято, у будинку навпроти вікна миготіли гірляндами — синіми, жовтими,
— Але чому саме тепер? — голос чоловіка зірвався на роздратований фальцет. — Чому
Мене називають безсовісною і ще й кажуть, що дітей так виховала, що не знають,
— Ти справді збираєшся стояти і дивитися, як вона кидає в мене брудне шмаття?