Без категорії 0
Вона ж непутяща, Оксано, — казав він щоразу, коли дружина намагалася натякнути, що Галі час би вже й совість мати. — Ми маємо її рятувати. Крім нас, у неї нікого немає.
Життя Оксани Петрівни з Миколою ніколи не нагадувало бурхливий потік. Це радше було схоже
Історії з життя 0
— Віть, я тільки роботу нормальну знайшла. Давай хоч рік поживемо для себе. Подорожі, кіно, просто спокійні вечори. Дитина — це ж величезна відповідальність.
Ми познайомилися в черзі за кавою, коли був сильний дощ. Віктор тоді запропонував мені
Історії з життя 0
— Віро Петрівно, добрий день! Ви там тільки не ображайтеся, але ми цими вихідними ніяк. У Віталіка на роботі аврал, звіт закривають, а в мене спину прихопило, ледве ходжу. Ми ж вам минулого разу стільки всього привезли: і макарони, і консерви, і олії дві пляшки. Вам же вистачить ще на тиждень?
Січневий ранок починався не з кави, а з гулкого металевого звуку. Віра Петрівна, крехчучи,
Історії з життя 0
— Наталю, — перебила Мар’яна, — при всій повазі до зубів вашої доньки, клієнти чекають замовлення. Мені потрібні цифри.
Понеділок в офісі логістичної компанії починався так само бадьоро, як черга до стоматолога. Мар’яна
Історії з життя 0
— Слухай, Кириле, — звернувся він до сина, ігноруючи мою присутність, — ти навіщо з нею взагалі радишся? Вона ж у цьому нічого не тямить. Тільки гроші на вітер викинете. Роби так, як я кажу: віддай хлопця на бокс, хай людиною стане, а не оцим… розмазнею. А жінка хай на кухні командує, якщо зможе хоч щось пристойне зварити.
Ця історія почалася з того, що я просто не розрахувала власні сили. Знаєте, як
Історії з життя 0
Коли навігатор сказав: “Ви прибули до місця призначення”, Світлана загальмувала і розгублено подивилася у вікно. Вона очікувала побачити похилену хату, забиту клейонкою, але перед нею стояв високий паркан із темного металопрофілю з кам’яними стовпчиками
Минуло майже п’ятнадцять років з того дня, як сестри – Світлана та Наталія –
Історії з життя 0
— О, ти вдома, — замість привітання кинула свекруха, боком просочуючись у передпокій. — А Женя казав, що ти по суботах на манікюрах пропадаєш. Ну, воно й на краще. Я прийшла майно ділити, Лесю. Бо син мій — людина м’яка, він у тебе ні копійки не попросить, так і залишиться без гроша за душею на старість років. А ви ж за цей рік нажили чимало, треба все по-людськи розібрати.
Леся стояла біля вхідних дверей, притиснувши плечем телефон до вуха, і намагалася втиснути робочий
Історії з життя 0
— Надю, ну що це за суп знову? Ти ж знаєш, що в ресторані, де ми буваємо, подають крем-суп з лососем. Могла б хоч рецепт подивитися, — кинув він якось увечері, відсуваючи тарілку.
Це була звичайна субота, коли я знову витирала пил з корінців книг. Мама завжди
Історії з життя 0
— Присядь, доню, — голос матері був незвичайно м’яким, але в ньому відчувалася незламна сила.
Олеся бігла по знайомих вуличках старого Львова, не помічаючи ані витонченої архітектури, ані аромату
Історії з життя 0
— Ця квартира отримана від мого підприємства! Я тут господар. Не подобається — двері відчинені. Йди куди хочеш, все одно від тебе ніякої користі, одні витрати.
Старенький автобус підстрибував на вибоїнах розбитої часом дороги, здіймаючи хмари сірої куряви. Оксана притулилася

You cannot copy content of this page