Олена не була впевнена, що її пироги припадуть до смаку майбутній свекрусі, але це було не головне. План дівчини був інший. Сам факт, що вона спекла пироги, мав показати важливу річ: Олена цінує сімейні традиції і прагне сподобатися мамі свого обранця.

Навіть якщо пироги вийшли б неідеальними, це було на руку. Свекрухи не люблять бездоганних невісток – має бути щось, за що можна дорікнути. З візиту важливої гості Олена планувала отримати максимум користі.

На роботі Марію Петрівну за очі називали просто МП. Вона була заступницею директора в школі, де Олена працювала перший рік. Там дівчина й познайомилася з Антоном, сином МП, який одного разу прийшов до матері й чекав у вчительській, поки закінчиться урок.

Мимоволі він почув, як Олена питала в колег, що таке ключ на десять. Напередодні вона купила стіл, але не змогла його зібрати через відсутність цього ключа. Антон пояснив недосвідченій майстрині меблів і запропонував допомогти. Так почалася їхня дружба, яка швидко переросла в романтичні стосунки.

МП спочатку нічого не знала, а коли дізналася, довго обурювалася спритністю Олени та легковажністю власного сина, який став легкою здобиччю для математички. Ставлення завуча до підлеглої різко змінилося: вона стала суворішою, прискіпливішою і почала кепкувати за кожної нагоди.

Такими були обставини, коли дві улюблені жінки Антона зустрілися в неформальній обстановці, щоб, як він думав, помірятися силами. Але у жінок усе завжди складніше.

Марія Петрівна, яка жила за принципом «Точність – ввічливість королів», прийшла рівно о 18:00. Вона прискіпливо оглянула орендовану квартиру, накритий стіл і Олену в фартуху з рюшами й слідами борошна.

– Чим це пахне? – запитала гостя, морщачи носа.

– Пирогами, – усміхнулася Олена. – Спекла два види: солодкі й із рибою.

Дівчина відчинила дверцята духовки й дістала деко з рум’яними пирогами.

– Ти їх усі разом пекла? – здивувалася МП.

– Ага, – кивнула Олена й пояснила: – Щоб зекономити час.

– Та солодкі ж рибою пропахли!

– Та ні, вам здається, – заспокоїла Олена, принюхуючись до пирогів.

– А яка риба?

– Лосось натуральний, – спокійно відповіла господиня.

Сіли за стіл. Олена розклала пироги по тарілках і налила чаю.

– Чому Антон затримався? – невдоволено запитала МП. – Ти казала йому, що я прийду?

– Звичайно, але він щойно подзвонив і попередив, що трохи запізниться. Давайте я вас поки почастую, спеціально для вас пекла.

– Краще б не пекла. Ти ж знаєш, що я стежу за здоровим харчуванням, – сказала МП, смачно відкушуючи пиріг із рибою.

Олена про це не знала – вона вперше почула про «здорове харчування» МП, але зізнаватися не стала, це було несуттєво. Поки Антон не прийшов, треба було поговорити про головне.

– Маріє Петрівно, я хотіла з вами дещо обговорити, – обережно почала вона.

МП перестала жувати й подивилася на неї поглядом завуча.

– Слухаю, – строго сказала вона.

– Як ви дивитеся на те, щоб ми з Антоном запланували дитину?

Слово «запланували» Олені не подобалося, але кращого вона не підібрала, адже була вчителькою математики, а не української мови та літератури.

– Ти при надії? – стривожилася МП.

– Ні, що ви! Я кажу чисто теоретично. Як би ви поставилися, якби це стало реальністю?

– Ну, якщо теоретично… Діти – це добре, але ж ви не одружені.

– Так, але мета створення сім’ї – це саме поява дітей. Немає сенсу одружуватися, якщо не вирішено головне питання – про дітей.

– І що ти від мене хочеш?

– Ви маєте величезний педагогічний досвід, тож я хотіла з вами порадитися. Як гадаєте, скільки дітей має бути в сім’ї – двоє, троє чи більше? Хто їх має виховувати? Чи варто віддавати дитину в садок, чи краще самій займатися вихованням, поки вона не піде до школи? Чи є сенс залишати роботу вчительки заради власних дітей? У яку школу віддавати дитину – у звичайну чи з поглибленим вивченням окремих предметів? Словом, у мене безліч питань. Мені дуже хотілося б знати вашу думку.

Поки Олена це говорила, вона спостерігала, як змінюється вираз обличчя Марії Петрівни. Спочатку воно було настороженим, потім – здивованим, а насамкінець – стурбованим.

– Оце ти далеко зайшла! – підсумувала вона. – Ще навіть не “запланували”, а вже на десять років наперед думаєш.

– А хіба це погано? – Олена вдала розгубленість.

– Та ні, непогано, але трохи зарано. А Антон хоч збирається з тобою одружитися?

– Ми це поки не обговорювали. Але раз живемо разом, я вважаю, що маю право на це розраховувати.

– Мою думку ти знаєш, – твердо сказала МП. – Я проти вільних стосунків. Усе має бути за законом.

– Я теж за законні стосунки, але світ дуже змінився, зараз мало хто одразу одружується, багато хто живе роками, навіть дітей народжують поза шлюбом.

– Ні, цього я не дозволю! – заявила МП. – Сьогодні ж поговорю з Антоном. Бачу, ти дівчина серйозна, про дітей думаєш, пироги печеш, квартира в порядку. Пора йому вирішувати. Так – так, ні – ні. Нема чого тобі голову морочити! Якщо про дітей задумалася, значить, до шлюбу готова. Він не захоче – іншого знайдеш. А загрузнути в стосунках без шлюбу – невдячна справа.

Вона взяла з тарілки пиріг із малиновим варенням і відкусила. Обличчя одразу розслабилося від задоволення.

– Непогано, – прокоментувала вона, – тільки кісточки в зубах застрягають, тому малину я не дуже люблю.

– Візьму до уваги, – запевнила Олена.

За солодким пирогом пішов другий – із лососем.

– Смачно, – сказала прихильниця здорового харчування. – А що це зелене? – запитала вона, придивляючись до начинки.

– Це шпинат, він добре поєднується з лососем.

– Класно! – похвалила МП, використовуючи слівце з лексикону своїх учнів, що опосередковано означало, що бар’єри між поколіннями зламано, і Оленин план вдався.

– Невже вийшло? – усміхнулася Олена, не помітивши, що сказала це вголос.

– Вийшло, вийшло! – усміхнулася майбутня свекруха. – Якщо ти так само вправно народжуватимеш дітей, як печеш пироги, то тобі ціни не буде. І куди Антон дивиться! Негайно з ним поговорю. Думаю, весілля найкраще справити у вересні, тож готуйся!

Коли Антон прийшов, він застав ідилію: мама й кохана дівчина мирно пили чай і розмовляли про роботу. Йшлося про переваги шкіл із поглибленим вивченням польської мови.

– А де такі в нас є? – запитав Антон, щоб підтримати розмову.

– З часом з’являться, – запевнила мама, беручи з тарілки черговий пиріг. – Антоне, сідай, нам треба серйозно поговорити. Але спочатку поїж пироги, дуже смачні! Оленка постаралася.

Олена налила чаю коханому, сіла навпроти, підперла щоки долонями й мрійливо задумалася: «Вересень – час весіль. Чудово! Швидше б!»