Анна не знала, що в її коханого є інша. Вона самовіддано готувала борщі, запікала курку, пекла пиріжки. Годувала його, милувалася, як він смачно їсть, і була щаслива, мріючи про весілля. Чотири місяці він приходив до неї з зів’ялими гвоздиками, з апетитом наминав котлети й запіканки, запивав компотом, витирав серветкою масні губи, а потім одружився з іншою.

«Тобі б до консультацію піти», — жаліли її друзі, залишаючи візитки з телефонами. А вона вмикала джаз, відчиняла вікна й наводила лад у квартирі.

Протирала шафки й полиці, знаходила якісь непотрібні візитки, викидала їх, а потім, стомившись, ніжилася у ванній з полуничною піною.

Загорнувшись у пухнастий халат, їла з банки грушевий джем із булкою — м-м-м, смачно! — і попивала з великої чашки гарячий запашний чай.

«Давай виберемо час, щоб разом усе обговорити», — пропонували батьки. А вона записалася на уроки французької. З дитинства не вимовляла літеру «р», а тепер її за це хвалили. Мова давалася легко й невимушено. Вечорами вона читала французькою своєму старому плюшевому ведмедю. Ведмідь терпляче слухав і ледь помітно усміхався.

«Ти надто легко до цього ставишся, — застерігали колеги, — будь серйознішою, подумай, як усе виправити». А вона шила собі барвисті спідниці й сукні з ромашками, приміряла солом’яні капелюшки в магазинах і вибирала легкі парфуми. Чоловіки озиралися, щоб помилуватися ямочками на її щоках, а жінки заздрили тонкій талії.

«Тобі треба все проаналізувати, знайти помилки, щоб це не повторилося», — переконували подруги. А вона купила квиток до театру на прем’єру. Повертаючись додому, потрапила під зливу. Це був справжній дощ. Назустріч поспішала літня пані, притискаючи до себе маленьку собачку, і Анна віддала їй свою парасольку. Пані пообіцяла повернути.

«Не тримай у собі погані думки, бо ще заробиш проблем, – застерігала сусідка, – і взагалі, навіщо ти віддала парасольку чужій бабусі?» А вона тим часом варила грушевий джем із паличкою кориці, бо минулорічний нещодавно закінчився.

Кухня наповнювалася солодким апетитним ароматом. Анна дула на гаряче варення, куштувала, знімала пінку, помішувала й обіцяла почастувати сусідку готовим джемом.

«Тобі треба зайнятися собою і підвищити самооцінку, інакше як ти з цим житимеш?» — наполягала старша сестра. А в Анни задзвонив телефон. Це була та пані з собачкою — хоче повернути парасольку, запрошує на каву. Анна завітала до неї ввечері після занять. Старенька пригощала легкими булочками й круасанами з французької кондитерської, підливала каву з ніжною вершковою пінкою в витончену чашечку. Їм було приємно розмовляти й просто бути поруч — двом ледь знайомим жінкам. Одну тішило життя з собачкою, іншу — старий плюшевий ведмідь. Анна, захопившись, заговорила французькою, і пані випустила з рук булочку: її однорічному онукові Павликові потрібна няня-француженка з проживанням у Парижі. Виїзд за місяць і надовго.

«Пробач мого сина, — каялася немолода худорлява жінка, — ти ж його любила. А тепер він розлучається і вільний».

— Вибачте, але я не вільна. Так склалося. Його звати Павлик.

Вона винувато всміхнулася й акуратно складала в чемодан барвисті спідниці, солом’яний капелюшок і старенького плюшевого ведмедя. На столі лежав закордонний паспорт із вкладеним у нього квитком.

«Увага! Шановні пасажири, оголошується посадка на рейс…»