Рік тому я розлучилася з чоловіком – це було його рішення, не моє.

Я його дуже кохала, але він захопився іншою жінкою і зараз живе з нею. Протягом усього року після розлучення він періодично дзвонив, розповідав, що дуже шкодує про свій вибір, але жодного разу не запропонував повернутися.

Він залишився з нею, а я намагалася рухатись далі.

Тепер у мене є нові стосунки – чудова людина – дбайливий і ніжний. Він зробив мені пропозицію, і я погодилася. Але коли мій колишній чоловік дізнався про мої плани одружитися, він знову зателефонував. Я вирішила не відповідати, і раптом зрозуміла, що до кінця його не відпустила.

Не розумію, навіщо він дзвонив – можливо, хотів сказати, що радий за мене? Такі слова могли б мене просто добити. Я ж так і не змогла його пробачити.

З новим чоловіком у нас все складається добре, але я розумію, що він любить мене, а я просто відчуваю комфорт поряд з ним.

І ось я запитую себе: що краще — коли ти любиш або коли тебе люблять? Ми вирішили відкласти обговорення весілля на потім. Зараз ми заручені, він подарував мені обручку, і в цілому все добре.

Але коли я заглиблююсь у свої почуття до колишнього, мені здається, що я сама себе не розумію. Чому так важко просто вимкнути усі емоції до людини? Чому так непросто?

Мабуть, одне з найважчих у дорослому житті – це не розлучитись, а перестати тягнути за собою ті почуття, які не мають майбутнього. Я не злюсь на себе за те, що досі десь всередині відчуваю. Просто приймаю: я була щиро закохана. Але тепер я хочу бути щиро спокійною.