…Одружився сільський парубок Іван із Марисею – дівчиною з сусіднього села. Молода дружина з першого ж погляду сподобалася всій Івановій сім’ї, а з його молодшими сестричками вона навіть подружилася. Одне лише дивувало й засмучувало всіх — Марися не хотіла називати свекруху мамою. Як не намагався Іван її переконати, що так не годиться, молода жінка стояла на своєму:

— У мене мати одна – та, яка мене народила!

Іван переживав це дуже болісно, йому було соромно перед матір’ю і людьми. Тим більше селом уже повзли чутки: якщо вперта Марися не хоче називати свекруху матір’ю, значить, довго поруч із нею жити не збирається…

І чоловікові терпець увірвався. Одного дня заїхав він на своє подвір’я возом, запряженим парою коней, ввійшов до хати насуплений та сердитий.

— Збирайся, Марисю, відвезу тебе до твоєї матері! – звернувся до молодої дружини. – Я вирішив із тобою розлучитися.

— Ти що, Ваню?! У нас же скоро дитя буде… — отетеріла Марися.

— Нічого, твоя єдина рідна мати дитину виняньчить, а я алiменти справно платитиму.

По цих словах Іван почав збирати й виносити надвір Марисине придане – ковдри, подушки. А та тільки розгублено спостерігала за його діями, не маючи сил зрушити з місця.

— Збирайся швидше, чому стоїш?! – гримнув на неї Іван. — Ніколи мені з тобою панькатися – трактор у полі он чекає…

І тут Марися не витримала – кинулася з плачем до свекрухи:

— Мамо, ви бачите, що Іван робить? Захистіть мене, матусю!

— Донечко, заспокойся, я тебе нікому не віддам! – стала та на захист невістки. І вже до Івана:

— З глузду з’їхав, що отаке коїш?!

А молодші Іванові сестрички з обох боків обійняли свою Марисю. Словом, довелося чоловіку зносити назад до хати подушки та ковдри з приданого коханої дружини.

Розвернув він потім коней і, усміхнений, з легким серцем поїхав у напрямку поля, де на нього справді чекав трактор.

Прожили вони з Марисею довге життя — в любові та злагоді, трьох чудових дітей виростили.

Звісно, час не стоїть на місці – все тече, все змінюється. Але неодмінно треба пам’ятати: так уже споконвічно склалося в нашого народу, що і чоловік, і дружина мають звертатися до батьків своїх коханих найдорожчими словами — «мамо» й «тату»…

Автор – Владислав ЦИЛЮРИК.

За матеріалами – Українське слово,

Фото – ілюстративне.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook