Зайшла на кухню і помітила, що на ній хтось був – тарілки вимиті, але з них точно хтось їв, я так їх не кладу.
Я зайшла в квартиру, як зазвичай, втомлена після важкого дня і ще й в магазин заходила, щоб на вихідні точно нікуди не йти, а залізти під ковдру в
Адміністратор? – перепитав він. – Соломіє, ти ж казала, що тобі вистачає просто працювати в кафе. А тепер що? Хочеш бути начальницею?
Моє життя в селі було простим. Я росла серед полів і садів, де кожен день починався зі співу півнів і запаху свіжоскошеної трави. Мама вчила мене пекти хліб,
А що тут вирішувати? — пані Світлана знизала плечима. — Ганю, ти ж розумієш, що наш Вадим заробляє 40 000 гривень на місяць, а ти скільки? 20 000? Це не порівняння, але ж вклад у сім’ю має бути рівним
Я сиділа на своїй маленькій кухні, тримаючи в руках горнятко з трав’яним чаєм, коли Ганна, моя подруга зі шкільних років, переступила поріг. Її русяве волосся було зібране в
– Олено, а навіщо тоді ми обіцяли? Чи ти не вірила, що він без шісток закінчить рік, і просто так, не думаючи, пообіцяла? Він же так старався, йому це нелегко далося. Він нам більше не віритиме.
– Ні, і ще раз ні! Я проти. Ми чудово жили без собаки і проживемо ще сто років без неї. – Не проживемо, ні, не проживемо, – Олесь
Алла вже майже вийшла з торговельного центру, коли її гукнув худорлявий хлопчик. У руках він тримав блакитний пакет із її золотим браслетом
У Алли наближався день народження. Вона сиділа, вглядаючись у вікно, і байдуже розглядала перехожих, що снували туди-сюди. Кожен із них дратував. Здавалося, усі вони радіють цьому довгоочікуваному літу,
Дійшли думки, що будемо жити у мене, мама моя хоч і у віці, але характер добрий. Ми розписалися і Назар перебрався до нас жити
В сорок я наче прокинулася і зрозуміла, що життя моє летить, а що я маю на ці роки? Та нічого: ні сім’ї, ні достатку, ні дітей. Живу з
Почула, як чоловік скаржиться комусь на мене і ухвалила рішення, в якому сумнівалася кілька місяців
Я стояла на холодній кухонній плитці, притискаючи долоню до себе, ніби намагалася втримати серце, готове вирватися назовні. Через прочинені двері балкона долинав його голос – низький, роздратований, з
І тут я насторожилася. Я ж помічала, як вони дивляться один на одного
«Я знаю, що набридла тобі своїми дзвінками, але я не маю більше з ким поговорити», – я вкотре телефонувала до найкращої подруги вилити свої жалі. Я знала, що
– Живеш на всьому готовому і хоч би раз одумалася комуналку сплатити, а то все я та й я.
Звичайно, що я відчувала, що не так просто Віталій вернувся, відчувала. Але ж за ці п’ять років я так собі нікого й не знайшла, та й діти у
Отак він забрав половину з тих грошей і за два місяці їх розтринькав
Ми з чоловіком ведемо спільний бюджет, він на цьому наполіг і я погодилася, бо якщо сім’я, то кожен має вкладатися порівну. Дітей у нас нема, живемо ми в

You cannot copy content of this page