Тоді я одразу зрозуміла, до чого все йде. Я спробувала відкрити йому очі, але він лише відмахувався й казав, що це просто дружба і нам з бабусею не варто хвилюватися
Мій тато, якому виповнилося 60, раптово зник зі свого будинку. Він просто зібрав речі, перестав відповідати на дзвінки й ніби розчинився у повітрі. Я перерила всю його квартиру,
– То батько твій повернувся, – сказала мама і опустила очі. – Приїхав жити в бабусину хату, яка вже давно пусткою стоїть.
Одного дня тато просто не повернувся додому. Мені було тоді десять років. Я не знаю як він склав свої речі і вийшов за хвіртку, чи обернувся, подивитися на
— Прости мені, мамо, — шепотіла Марта. — Прости за сором перед сусідами. Побачиш, ми ще будемо пишатися дитиною. Мені тридцять шість років. Особистого щастя в мене вже не буде, але тепер я маю для кого жити.
Невістка ще не скінчила говорити, а Марта чула геть інші слова: «Не матимеш щастя в час такий кажу, не матимеш. За те, що чоловіка мого забрала…». Ці слова
— О, Оленко, приїхала! — вдавано зраділа Галина. — А ми от з батьком обідати збираємося. Проходь, сідай. Тепер я тут за господарку.
У моєму серці назавжди закарбувався той день, коли згасло наше сонце — мама. Мені було лише дев’ятнадцять. Вік, коли дівчата мріють про сукні, перші побачення й випускні іспити.
Хіба ж так чоловіки перфоратор у руках тримають, ти мені стіну взагалі зіпсуєш, — повчально бурчав він із крісла
Осінній вечір дихав у прочинене вікно сирістю, запахом опалого тополевого листя та далекого міського залізничного диму. На кухонному столі, накритому простою клейонкою в дрібні квіточки, поволі холонув свіжозаварений
— Тобі сорок скоро, — казала вона під час його останніх візитів, розставляючи тарілки на столі. — Скільки можна самому жити?
На пероні вокзалу не було де стати. Натовп із сумками, коробками та рюкзаками ставав усе щільнішим, люди проштовхувалися ближче до краю платформи. Олексій раз у раз дивився на
— Ти взагалі думаєш, що робиш! — майже кричала вона. — Продавцем у магазин? Після інституту? Що скажуть родичі? Ми ж стільки грошей витратили на твоє навчання, щоб ти в землі порпалася? Там же холодно постійно, протяги, вода! Ти собі всі пальці застудиш!
Будильник настирливо дзеленчав на тумбочці, і мені довелося вистромити руку з-під теплої ковдри, щоб намацати кнопку вимкнення. Я повернулася на бік, намагаючись зловити останні хвилини ранкової дрімоти. З
Діма, синочку, — вона поклала руку на долоню сина. — Пам’ятаєш мою подругу Галину? Вона їздила в санаторій під Вінницю. Повернулася — зовсім інша людина. Каже, і самопочуття покращилось, і сили з’явились. Мені б теж не завадило. Зовсім вже знесилилась, ледве ходжу.
— Ти серйозно? — голос Дмитра тремтів від напруги. — Ти готова все зруйнувати через якийсь там банкет у кафе? Ольга стояла посеред вітальні, схрестивши руки, і дивилась
А чому ви звернулися саме до мене? — вирвалося в мене раптом, і в цих словах прорвалася вся накопичена гіркота, вся втома від недолюбленості, вся туга за тим, чого ніколи не було. — У вас же є та, якій ви віддали все, яку любили, якій допомагали! Софія — ваша улюблениця, ваша принцеса, сенс вашого життя. То йдіть до неї по допомогу! Попросіть її продати квартиру, знайти роботу, взяти позику. Чи для цього підходжу тільки я, а вона — ні?
Телефонний дзвінок пролунав пізно ввечері, коли я сиділа в своєму домашньому кабінеті й уважно переглядала папери. За широким вікном, що виходило на весь Київ, мерехтіли вогні міста, ніби
Ірино, ти… ти відповіла на мій дзвінок? — голос його звучав приглушено, ніби він намагався знайти правильні слова, щоб повернути ситуацію в звичне русло. — Мама просто… вона завжди так емоційно говорить. Не варто сприймати все буквально. Вона ж турбується про нас, про наше майбутнє
— Романе, — промовила я спокійно, тримаючи в руці його телефон, екран якого ще ледь мерехтів після щойно завершеного дзвінка, — твоя мама щойно зателефонувала. Вона хвилюється, чи

You cannot copy content of this page