Я завжди вважала себе справді мудрою жінкою. Як в сорок скинула ярмо шлюбу, то так до п’ятдесяти п’яти й жила собі в радість та задоволення. Не думала, що ще коли-небудь буду залежати від кого-небудь. Я завжди була самодостатньою, з гарною роботою, стабільною зарплатою і повною свободою. Діти вже дорослі, вивчилися і я в їхнє життя не лізу, так, грошима час від часу допомагаю, радо приймаю у себе вдома, годую, слухаю і підтримую, але потім все – оклигали і далі будуйте своє життя.

У мене не було потреби в чоловікові. Моя робота була для мене на першому місці, а весь інший час я насолоджувалася своєю самодостатністю. Навіщо мені той чоловік, якщо я сама можу впоратися з усім?

Якщо що, навіть майстра можна викликати без проблем. І що цікаво, мені це зовсім не заважало, поки не з’явився Семен.

Не скажу, що я взагалі не звертала увагу на чоловіків, але чомусь мені попадалися такі, що хотіли зручненько вмоститися мені на шиї та мною поганяти. От тільки те й робили: «Принеси», «Подай», «На вечерю приготуй», «Дай простір для мене коханого». Навіщо мені таке? Якщо чоловік не хоче тебе вести в ресторан, бо ти вже не дівчинка, то нащо він здався?

І ось тут до мене в друзі стукає доволі приємний пан, який з першої ж фрази мене заінтригував. Він написав: «Я шукаю для себе насамперед жінку мудру! Бо мені іншої не треба!» Як я могла встояти від такої фрази? Я ж саме така! Мудра, незалежна, вінець творіння.

Я вирішила запропонувати йому зустрітися. Замовила столик у затишному ресторані, адже така зустріч має бути особливою. Семен погодився, прийшов з букетом, руку поцілував. Здавалося б, все чудово, але… була якась награність у тому всьому. Я просто не могла не помітити це.

Ми сіли, замовили страви, і я дала Семену можливість розповісти трохи про себе. Він почав пафосно:

– Я начальник середньої ланки, – з гордістю промовив він, – Купа справ, цілий день кручуся на роботі, і вдома хочу аби мене зустріла мудра жінка, яка не задаватиме зайвих запитань та не діставатиме своїм торохтінням, які у неї там справи, що вона робила чи хоче робити. Я хочу, аби ця жінка зрозуміла, відчула, чого я потребую – спокою і тиші.

Він продовжував: «Щоб вона вивчила досконало мої звички і я не псував собі настрою тим, що вона не заварила мені чаю чи не принесла до комп’ютера, за яким я працюю. Щоб вона готувала мені ті краватки та сорочки, які я одягаю на певні події – на нараду одне, на виїзне засідання – інше, в відрядження ще інше. Вона має турбуватися про мене і зробити все можливе аби я не мав клопоту з нею. Я це все знаю і проходив!»

Я слухала його і все більше розуміла, що його уявлення про «мудру» жінку не співпадають з моїми. Я вирішила не мовчати:

– Семене, – перебила я його, – хочу уточнити, що ви маєте під словом «мудра», бо я отак послухала, що ви кажете, і розумію, що ви хочете мати біля себе безлику тінь, яка вам вгоджатиме і при цьому ніяк вас не турбуватиме, ні своїм виглядом, ні голосом.

Він почав захищатися:

– Чого ж, вигляд має мати, бо моя Інна. Коли я її брав заміж, то була красунею, а потім з неї вийшло таке, що й на люди не хотів з собою брати, тому вигляд вона має мати, а голос має бути лагідний, бо я не терплю ніякого підвищення голосу!

Я не витримала і поставила ще одне питання:

– А як ви будете ці старання оплачувати?

– Тобто, оплачувати? Вона ж буде моєю дружиною! Про які гроші мова?

– Ага, то ви мали вказати, що ви шукаєте ще й «безкорисну», – сказала я, вже не стримуючи іронії.

– Ні, такі тепер вже не водяться, а колись були, от як моя мама, всю себе сім’ї віддавала.

Він продовжував розповідати про свою ідеальну жінку, яка не повинна мати власних бажань, думок чи вимог.

Я зрозуміла, що ця людина абсолютно не розуміє, що таке рівні стосунки, і що для нього справжня «мудрість» жінки полягає лише в тому, щоб повністю підкоритися його вимогам.

Я вже не слухала, що він далі там розказує, бо я точно не «безкорисна». Я не для того стільки років жила самодостатньо, щоб зараз підкорятися підстаркуватому Наполеону, який хоче маніпулювати жінками.

Тим часом, я вже й сама зрозуміла, чому всі мої попередні стосунки не складалися. Не в тому справа, що я була якась «не така», а в тому, що багато чоловіків просто не хочуть розуміти, що жінка може бути мудрою, незалежною і гармонійною без того, щоб бути підконтрольною. Я відчувала, що таке ставлення не має ніякого місця в моєму житті.

Семен ж ще кілька разів спробував щось пояснити, але я вже знала, що мені не по дорозі з такими людьми. Я не шукаю ні підкорення, ні пониження. І не думаю, що в світі є ще така жінка, яка могла б стати його ідеалом.

Рішення було очевидне. Я встала і сказала:

– Спасибі за зустріч, Семене. Але я не та жінка, яку ви шукаєте. Бажаю вам знайти когось, хто зможе вас зрозуміти.

І пішла. Можливо, я й не знайшла свою ідеальну половинку, але я точно знаю, що хочу бути собою. І ніщо і ніхто не зможе мене змінити.