Сергій Лисенко рідко повертався додому так рано. Його робочий день у банку зазвичай тягнувся до пізнього вечора, а сьогодні він вирішив зробити виняток, як знав.

– Сергію! – у телефоні пролунав знайомий, трохи збентежений голос Ірини з передпокою. – Ти пам’ятаєш, що сьогодні Анничка приводить свого хлопця?

Він угукнув, ще знімаючи пальто.

– Пам’ятаю. І, будь ласка, називай її просто Аня. Вона вже не дитина.

Ірина зітхнула, готуючись до своєї щоденної гонки між роботою, зустрічами з подругами та домом.

Сергій не міг зрозуміти, як так швидко виросла його донька. Ще вчора він читав їй казки, вигадував історії про пригоди сміливих героїв, де завжди перемагало добро, перевіряв чи нема під ліжком бабая. А сьогодні вона приведе якогось хлопця знайомитися!

Сергій поставив чайник на плиту, а думками був десь далеко. Через хвилину почув тихе шурхотіння, і двері раптом відчинилися. Аня стояла в коридорі. Очі були червоні від сліз, на щоках виднілися сліди туші.

– Тату… – прошепотіла вона і кинулася йому в обійми. – Я так злякалася…

– Що сталося, Аню? – Сергій, відчуваючи, як серце стискається, обійняв її міцніше.

– Він… – голос тремтів. – Дмитро не той, за кого себе видає. Я… я не можу з ним…

Дівчина пішла в кімнату, залишивши розгубленого Сергія. Він набрав Ірину:

– Вона вже вдома, але сама… Поки не готова розповідати.

Ірина миттєво заспокоїла його:

– Не переживай. Я скоро буду.

Через пів години Аня знову вийшла на кухню. Вона взяла чай і сіла за стіл.

– Тату… Дмитро хотів зробити мені пропозицію, – почала вона тихо. – Ми гуляли парком, він нервував… А потім сказав, що у нього були проблеми юридичного характеру. Я не стала розпитувати, але для мене важливо було зрозуміти, що він не зовсім чесний.

– Проблеми юридичного характеру? – Сергій насупив брови. – Що за проблеми?

– Я не знаю точно… Але я зрозуміла: не можу йому довіряти.

Сергій сів на табуретку, глибоко вдихнув, зітхнув.

– Аню, іноді люди помиляються. Життя не завжди складається ідеально. Помилки трапляються. Але якщо поруч ті, хто в тебе вірить і готовий підтримати – будь-які труднощі можна подолати.

Аня слухала, але захитала головою.

– Ні, я не готова з такою людиною будувати майбутнє. Так не надійно. І дякую, тату, за спробу заспокоїти.

Вона вийшла з кімнати, а Сергій залишився на кухні, дивлячись у порожнє приміщення, думки його поверталися до власних помилок і секретів минулого. Колись і він сам опинився у ситуації, коли довелося робити вибір між кар’єрою та чесністю.

Він пригадав той день, коли його звинуватили у помилці на роботі, хоча насправді він врятував пацієнта, але рідні подали скаргу. Без адвоката Ірини, яка потім стала його дружиною, Сергій міг би втратити все. Тоді він зрозумів, що навіть найчесніші наміри можуть призвести до неприємностей. І зараз, коли Аня доросла, він бачив у ній себе: надто довірливу і категоричну водночас.

Ірина прийшла одразу, як змогла, намагалася розпитати доньку, що саме не так з нареченим, але та до ладу нічого не могла пояснити. Як тільки вона почула, що були проблеми, то втекла.

– Знаєш, доню, коли людину люблять, то так просто не відкидають.

– Мамо, я не хочу за такого заміж. як з такою людиною можна жити?

Ірина тільки міцно стулила губи і вийшла від доньки.

Вона згадала, як сама була перед таким вибором.

Ірина увійшла тихо в спальню і помітила, як чоловік дивиться у вікно.

– Сергію… ти знову про це думаєш? – голос її був ніжним, але твердим.

– Не можу не думати, – відповів він. – Це частина мене, частина того, ким я став. Аня має знати: у житті не завжди можна все контролювати.

– Коли ти їй розкажеш? – запитала Ірина.

– Мабуть, скоро, – сказав Сергій. – Час настав. Вона доросла, і вона має право знати правду.

На наступний день Аня вийшла з кімнати, здавалося, що вона заспокоїлася. Матері не було, вона завжди мала насичений графік, батько заварив кави.

– Аню, – почав Сергій, – хочу розповісти тобі одну історію. Про мене, про моє минуле.

Аня здивовано підняла брови, але мовчки кивнула, сідаючи поруч.

– Кілька років тому, коли я працював у лікарні, стався випадок… Я не зміг врятувати пацієнта, хоча зробив усе можливе.

Мене офіційно визнали винним, але правду знав тільки я. Мене врятувала мама, її адвокатська робота.

Аня слухала мовчки, очі її розширилися:

– Тату… тобі так довелося…

– Так, – тихо відповів Сергій. – І саме тоді я зрозумів, що людина не завжди має владу над обставинами. Але якщо поруч є ті, хто вірить у тебе – ти зможеш вистояти.

Він зітхнув і підвів голову до вечірнього неба, що виднілося з балкону.

– І саме тому я хочу, щоб ти знала: коли в житті з’являться труднощі, ти можеш довіряти собі, своїм відчуттям і тим, хто поруч.

Аня обійняла його, і вони довго мовчали. Внутрішня напруга поволі спускалася, залишаючи лише тепло розуміння.

– Я тоді вислухаю його, – вирішила Аня і батько її підтримав.

Коли вона зателефонувала до нареченого, то той відповів на пропозицію зустрітися доволі сухо.

Сергій чекав на прихід доньки з нетерпінням, він сподівався, що молоді все вияснять, хоч він і не хотів аби донька так швидко виходила заміж, але він хотів бачити її усмішку, а не заплакані очі.

Проте, донька прийшла без настрою.

– Тату, він сказав, що не бачить мене в ролі дружини. Каже, що я його покинула при першому натяку на труднощі, а йому такої дружини не треба.

– Доню, мені прикро.

Донька пішла в кімнату, а Сергій думав про те, що в житті бувають різні випробування. Якийсь шлюб не може пережити немитого посуду в раковині, а якийсь тримається пройшовши такі випробування, як у нього і Ірини. Може, донька й справді не любила достатньо аби повірити і підтримати?