З мого виразу обличчя син зрозумів, що нічого не вийшло і мало не плакав. А я намагалася йому пояснити те, що й сама не розуміла. Бо як так можна чинити з єдиною онучкою, тим більше, такою доброю і чистою, як Інна?
– Сину, вона стара жінка і вже не розуміє, що робить. А Інна хоче заслужити її любов, схвалення, прийняття, бо інакше я не розумію, чому все так діється.
Знаєте, я була певна, що любов бабусь – безумовна, її не треба просити, вона просто так є. А тут якесь таке виходило, що й близько стара Ганна свою онуку не любила.
Ту історію знали всі в селі, бо таке рідко буває, коли матері не стає одразу, як маля зробить перший вдих.
Ходила Ганна сама на себе не схожа, доньку єдину вона дуже любила. А тут таке.
Зять спочатку взяв Інну до себе, там в його родині про дитину піклувалися, здається сестра мала дитину малу, то й годувала. Але минув і рік, далі другий і почав він жінку шукати собі.
А там така попалася, що не дуже була прихильна до дитини, та й свої пішли і так одного дня привіз зять до Ганни трирічну Інну.
– Вона ваша онука, будете мати згадку про Віру.
Ганна лиш губи міцно стулила, сусіди бачили, як вона спохмурніла і всі думали, що то вона через зятя така.
Але далі думали, що онука їй серце зігріє.
Але Ганна була строга з дитиною, вона у неї росла слухняною, до церкви щонеділі, в школі вчилася на «відмінно», їй в усьому допомагала по господарству. Не дитина, а золото, але ніхто не чув аби вона своєю онукою хвалилася. Навіть, як баби на лавці збиралися коло неї та говорили про своїх онуків та хвалилися, то вона й пів слова доброго про онучку не казала.
А як вже та стала на порі, то вирішила її заміж видати за сусідського хлопця. Той приїхав до баби і там Інну побачив, то й сказав, що заміж бере. Ганна погодилася, а Інна не сміла бабусі відмовити.
Я думаю, що та їй добре в голову вклала, що то матері через неї не стало, от та й на усе була ладна, лиш би бабусі догодити.
І спитаєте. Яким боком я до цієї історії? А тим, що я свою дитину безмежно люблю і не можу бачити, як бздур однієї людини рушить перше кохання!
Любилися вони з Інною не так, як то тепер, за руку і по хатах водити, ні, душею, розмовою, а тут на тобі – баба Інну практично висилає з села, лиш би та не була щаслива. Видно пронюхала, що онука закохалася і вирішила її отак покарати.
Мій син не їсть, не спить, змарнів, я не можу дивитися на таке. Я тоді до баби Ганни з проханням, з сватанням.
– Ти хто така?, – в баби очі горіли, мов вуглини, – що хочу, те й роблю! Ще така як ти буде мені вказувати?
Повірте, ця жінка згадала всі мої провини чи не з першого класу, від зірваного яблука, до гульок а клубі!
Я не знала, що й робити, бо навіть. Як би діти одружилися, то ця жінка не дасть їм добре жити в селі. І тоді я й придумала той план.
Коли Інну віз жених уже в місто, то раптом у нього колесо тріснуло, а тут ми всією родиною з поміччю. Не встиг він колесо замінити, а Інни вже й не було. поїхала вона з моїм сином в місто, а далі й ми до них приїхали та на розпис.
І нічого, вивчилися, живуть, працюють, двоє діток у них, я любою онуків безмежно і ще в більшому здивуванні, що в Ганни нічого в серці не ворухнулося. А ви як гадаєте?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота