– Знаєш, я передумала, – спокійно відповіла я, – краще вже самій жити, ніж за такого заміж виходити.

Починалося все дуже романтично і жалісливо, бо Андрій розповідав, як його попередня дружина про нього не піклувалася, їсти йому не варила, тільки в телефоні сиділа, а потім взагалі надумала – квартиру його навпіл поділити, на яку він за кордоном стільки років важко заробляв!

– Справді?, – обурювалася я, – І є ж такі жінки, які собі на квартиру заробити не можуть!

А що? Я заробила собі на квартиру, невеличку, однокімнатну, але свою. Все в своєму житті планувала та лише на себе розраховувала, тому мені це й вдалося.

– Звикли, що дітьми обкладуться і на роботу йти не хочуть, – говорила я далі, – цілими днями в хаті сидять, а потім кажуть, що вони сильно втомилися. Знаю я таких, хай працювати йдуть.

– Так, так, – казав Андрій, – ти мене розумієш! Нарешті я знайшов жінку з якою я можу просто поговорити!

Я дуже тим пишалася, бо я не якась там, я ж геть інша, самостійна і прогресивна, ціную людей за їхню працю.

От Андрія є за що поцінувати – квартира велика. Ремонт чудовий і все своїми руками, гарні меблі, все в гармонії і стилі.

Як за таке чоловіка не похвалити.

– Але, Оксано, давай ми спочатку один до одного придивимося, а вже потім будемо думати далі, – попередив він мене.

– Та без проблем, любий, тут все техніка за мене буде робити, тим більше. Така сучасна, а я буду й на роботу ходити і тебе любити.

Спочатку все у нас було просто чудово, я переїхала до Андрія з кількома валізами, вилизала його хату до блиску, попри те, що все робили гаджети, але я втомилася. Хай буде той робот-пилосос, але ж у нього і воду треба залити, і все з підлоги прибрати, далі почистити, на зарядку поставити. Далі все пройти з ручним пилососом, далі в пралку все закинути, вийняти, попрасувати. В ванній всім на пшикати і треба руками терти, нема такого робота аби замість тебе все вимив.

Але я ще встигла й вечерю приготувати і ввечері голова не свербіла. Проте, довго мені сон не йшов, все мене щось муляло, але що?

На наступний день Андрій поїхав до друзів, бо ж неділя, а я залишилася вдома, бо ж чого йому псувати відпочинок. Я чекала його з усмішкою, а він все не міг натішитися, що й до друзів можна, і жінка не свариться і ще й так гарно зустрічає.

Далі з понеділка робота і вариво. Розумієте, я собі сама так не готую, у мене все набагато простіше, а тут чоловік і їсть більше і треба смачніше приготувати, а готування, то не закинув все з супермаркету в мультиварку і пішов в телефоні сидіти…

І знову все прибирай, закидай в пралку, прасуй, розвішуй, вари… Андрій як не перед монітором, то перед екраном, то за телефоном.

Поїсть смачно, пожаліється, які у нього на роботі негаразди, як його не цінують… і спати.

А я ж стараюся – чистота ж має бути ідеальна.

І ось на цій думці я й зупинилася – я ж то стараюся, а він? Якщо він в перші тижні спільного життя так себе показує, то що буде далі?

– Це прекрасно, що ти такий молодець і купив квартиру, але як в ній жити – це теж окреме питання, якщо ось так, то я проти, – кажу я йому.

– Що вам треба взагалі?, – почав тоді він, – Через те, що я тобі нещасну квітку не приніс, та зачіску твою не похвалив, то вже все?

І от я не знаю, як це пояснити, що й квітка тут ні до чого, і його квартира, що жінка у нього була чудова, бо он як все облаштувала… Щось не можу знайти слів, а ви б як йому це розтолкували?

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота