Я багато думала над тим, як це все відбувалося і приходжу до думки, що ця історія більше, ніж про зраду чоловіка. Мені видається, що тут є щось більше.

Я виросла у маленькому селі, де ми жили вдвох із мамою. Батька я майже не пам’ятаю. Мамі з ним просто не пощастило, як вона сама казала. Мені було всього років п’ять, коли він пішов. Точніше, мама сама його виставила за поріг із його речами, коли дізналася про іншу жінку. З того часу я його не бачила і, чесно кажучи, не згадувала.

Мама завжди приділяла мені багато уваги, намагалася дати все найкраще. Вона працювала в школі вчителькою, казала, що тримає мені місце і я маю піти поступати на вчительку.

Саме в місті, коли я була на четвертому курсі, я познайомилася з Артемом. Ці стосунки здавалися мені дуже серйозними. Він уже працював менеджером в будівельній компанії, але жив поки що з батьками. У нього була ще молодша сестра.

Ближче до закінчення мого навчання ми одружилися і навіть повінчалися в церкві. Для мене вінчання було дуже важливим кроком. Я розуміла, що даю клятву – обіцяю бути поруч до кінця, підтримувати в усьому.

Не скажу, що я релігійна людина, але моя мама і бабуся вони завжди дотримувалися традицій, це поруч зі мною все моє життя.

Артем, схоже, сприймав це простіше. Йому сподобалася сама церемонія, ми недавно були на весіллі і там було урочисто, і гарно.

— Слухай, Аню, давай теж повінчаємося! Це ж так класно, всі друзі будуть вражені. Це просто необхідно зробити, як думаєш?

— Я згодна на вінчання, Артеме, але ти повинен розуміти, що це набагато серйозніше, ніж просто весілля. Це обіцянка на все життя, незалежно від того, що станеться.

— Та зрозуміло, зрозуміло. Я хочу це зробити, – відказав він.

Я погодилася, хоча й відчувала, що так не має бути. Весілля відгуляли, нас повінчали, і почалися сімейні будні. Ми оселилися у батьків Артема. Мої нові родичі мене дуже добре прийняли. Я за характером спокійна, навчена до поваги та порядку.

Через рік у нас з’явився син, якого ми назвали Максим. Його любили всі, тішилися кожним його успіхом. Ми з Артемом жили дружно, практично не сварилися.

Коли Максим пішов у дитячий садок, я повернулася на роботу за фахом. Бабуся і дідусь із радістю забирали онука, тож ми з чоловіком могли не поспішати додому. Я, знаючи, що за сином доглядають, заходила після роботи в кафе чи кіно.

Минуло кілька років.

Останнім часом Артем став часто затримуватися “на роботі”, а приходив додому надто вже пізно і задоволений.

Свекруха часто чула наші з ним суперечки. Хоча я намагалася говорити тихо, вона завжди була на моєму боці.

— Артеме, та перестань так поводитися! — дорікала вона синові перед його відходом. — Ти не думаєш про свою дружину? Про сина!

— Мамо, перестань. Це все дурниці. Мені треба розслаблятися після роботи, як і всім мужикам. Аня просто занадто нервує, — і він швидко вислизав за двері.

Свекруха, як могла, заспокоювала мене.

— Доню, тримайся. Усі чоловіки час від часу поводяться нерозумно. Не накручуй себе, це мине.

Я була невблаганна:

— Я не можу заспокоїтися, мамо! Він приходить, і від нього просто несе чужими парфумами. Якісь солодкі, яких у нас немає! А вчора на комірі я побачила яскравий слід від губної помади. Це була не моя! Я певна, він нас дурить. І гроші почав ховати. Він їх витрачає на розваги. Я знаю: у нього є інша жінка.

Минув ще місяць. Одного вихідного дня Артем раптом почав пакувати свої речі у велику сумку. Я просто стояла, як громом вражена, не в змозі вимовити ні слова. Він зібрався, взяв сумку і мовчки вийшов.

За тиждень він повернувся по решту своїх речей і оголосив усім:

— Я знайшов собі нову жінку. Ми любимо одне одного. Я тепер живу в неї. Аню, я тебе більше не люблю.

Свекруха благала сина:

— Як ти можеш?! Ви ж вінчані, ти давав обітницю! Невже ти не боїшся розплати за такий вчинок? Навіть якщо дружина тебе й відпустить…

— Мамо, мені набридло! Що ти мені знову про церкву? Я нічого не боюся. — відповів він холодно. — Аня нехай живе, як їй зручно, я буду платити на сина. І ви тут розбирайтеся самі. Мені байдуже.

Він пішов, навіть не попрощавшись.

Звісно, я не змогла терпіти такого ставлення. Зібрала речі, взяла Максима, і ми поїхали до моєї мами в село. Я влаштувалася на роботу за фахом, а Максим пішов до першого класу.

Артем закохався у молоду дівчину. Вона була єдиною донькою, і він, звісно, збрехав, що не одружений. Але згодом правда вилізла назовні. Батьки дівчини дізналися, що він їх обманює, і влаштували скандал. Він змушений був повернутися з речами до батьків.

У той час свекруха важко захворіла, а за місяць її не стало. Після похорону Артем залишився вдвох із батьком. Свекор, засмучений, говорив синові:

— Синку, вона так переживала, коли ти пішов! Ти ніколи не знайдеш такої жінки, як Аня! Вона — скарб. Ти повинен це зрозуміти. Може, варто поїхати до неї, попросити вибачення? Хто знає, може, вона передумає?

— Ні, тату, вона надто горда, я знаю, що не пробачить. — Артем тяжко зітхнув. — Я справді думав, що вона була моєю помилкою, але тепер я розумію: це я, сам, зіпсував їй життя.

Артем продовжив працювати, але після роботи, як і раніше, приходив додому у веселому настрої. Батько лише хитав головою. Від нього відвернулися всі друзі. Так свекор і жив із сином. Сестра вийшла заміж в інше місто.

Артему вдома було нудно. Він постійно шукав розваг, приводив жінок, але всі вони виявлялися такими ж, як він — незгодними на сімейне життя. Одну він сам виставив, бо вона почала цупити речі з хати. Інша, коли прийшла, заявила:

— Я не наймалася вам готувати й прибирати! Я хочу, щоб мені готували! Самі собі робіть борщі, а я пішла!

Свекор хворів, а Артема з роботи давно звільнили. Він перебивався випадковими заробітками.

Оля приїхала і, побачивши, в яких умовах живе батько, забрала його до себе. У них із чоловіком був великий будинок, де знайшлося місце для нього. У батька тепер була своя кімната, він займався садом.

Я так і жила в селі, працювала. Максим навчався в школі. Моє життя теж почало змінюватися на краще.

Якось я зустріла свого колишнього однокласника — Богдана. Він працював лікарем-стоматологом. Його сімейне життя теж не склалося. Богдан був дуже серйозний, сім’я для нього була на першому місці.

Він одружився з однокурсницею. Після трьох років спільного життя, під час якого він дуже хотів дитину, він зрозумів, що дружина не поділяє його бажання.

— Я не збираюся міняти своє життя на дитячий вереск! — відповіла вона. — Мені комфортно жити для себе, і мені не потрібна така відповідальність.

Богдан був вражений.

— Значить, у нас із тобою різні погляди на життя. Я не можу бути в шлюбі, де немає місця дітям. На цьому наші шляхи розходяться.

Вони розлучилися, і вона поїхала.

І ось я йшла тротуаром, а він мене гукнув:

— Аню! Ти?

Він вийшов із машини, посміхаючись.

— Ой, Богдане, привіт! Ти тут живеш?

— Що там про мене. Як ти? Ти заміжня, діти?

— Теж не склалося, як бачиш. Чоловік знайшов собі іншу, а я з сином повернулася до мами.

— Я теж розлучився. Причина проста: я хотів дитину, а дружина відмовилася бути матір’ю. На цьому й закінчили.

З того дня ми з Богданом не розлучалися. Син, Максим, вперше познайомившись із ним, одразу взяв ініціативу:

— Мене звати Максим. Мені вже десять.

— А я Богдан, сподіваюся, твій новий друг.

Максим швидко прийняв Богдана. Вони годинами могли розмовляти, Богдан був у захваті від його ерудованості — це була заслуга моєї мами.

Незабаром ми одружилися. Я з Максимом переїхала до Богдана в двоповерховий будинок біля озера.

Ми всі щасливі. Особливо зараз, коли я чекаю дитину.

Моє життя тільки примножується, скріплюється, множиться. А Артем наче викидає все на смітник чи від нього саме відпадає. Я думаю, що не все так просто, а ви?

Дякуємо Вам, шановні читачі, за ваші коментарі та вподобайки! Підписуйтеся на сторінку, щоб не проґавити цікаві публікації!