Свекруха й не дала мені слово сказати, для неї вже було звичним приїжджати до нас і «вправляти синові совість», як вона це називала. Я була їй за це дуже вдячна, але цього разу все було набагато серйозніше – нова кохана чоловіка чекала дитину.

Моя свекруха, Тетяна Миколаївна, була жінкою прямою і рішучою, у неї було троє синів.

– Я їх всіх маю тримати в кулаці, – розповідала вона мені при знайомстві, – то чоловік з ними більше м’який, а у мене все має бути виконано, як я хочу.

Звичайно, що вона балувала дітей, дещо робила лише сама, як ото миття посуду, а ви уявляєте, як це за чотирма чоловіками помити тарілки?

Якось вона поїхала на тиждень у відрядження, то її хлопці складали посуд вже на балкон, дістали весь посуд, але його не мили.

– Уявляєш, додумалися до того, що кожен мав свою тарілку, яку вилизував, щоб не мити і так вони мене й дочекалися.

Вона весело сміялася, але для мене це було дивно чути. Хоч я й не жила з Костиком, але навіть не могла подумати, що він не може помити тарілку.

– Та мама сама винна, – виправдовувався той на моє питання, чому вони так вчинили, – якось ми вирішили з братами мамі помогти та помити свої тарілки. Я свою помив, але не так, як мама того хотіла, а брати взагалі умудрилися розбити. Виявляється, то була тарілка з якогось дорогого сервізу і мама казала, що як ще раз побачить в наших руках тарілки, то ми будемо читати вголос.

Видно, для них це було дуже великим покаранням. Я усміхнулася, бо, може, й справді, все так і є?

Та й чого я причепилася з тими тарілками, коли Костик такий гарний, що дівчата за ним голови звертають, а він серед усіх цих красунь вибрав мене! Я почувалася переможницею на конкурсі краси «Міс Всесвіт».

Ні, я знала, що у Кості було багато дівчат, саме тому обручку на своєму пальці я вважала неймовірною перемогою над усіма ними.

А далі почалося буденне життя, діти, оренда житла, недоспані ночі і економія на собі. Костя не хотів працювати на нудній роботі і приносив дуже мало грошей.

– Та шеф на мене має око, тому й урізає, бо я завжди за справедливість стою, а хто таких любить.

– Костя, а можна бути менш принциповим на наступний місяць? Там свята ідуть, дітям подарунки треба купити.

– Добре, добре, – запевняв мене він, але й далі приносив дуже мало.

Тоді я вирішила, що маю заступитися за свого чоловіка і пішла на його роботу.

– Як ви смієте батькові двох дітей урізати зарплату лише тому, що він вам в очі каже, як у вас погано працювати?, – залетіла я в кабінет до шефа, лишаючи далеко позаду розгублену секретарку.

– Що відбувається, Вірочко?, – шеф аж пополотнів.

– Та це дружина Костянтина Дмитровича.

– Ааа, – протягнув він, – сідайте і поговоримо спокійно.

Далі прийшов час бліднути мені, бо той викликав бухгалтерку, яка показала відомості, де було чітко вказано зарплату чоловіка і вона буле великою.

– Знаєте, я не хочу наговорювати, – прошепотіла мені секретарка, коли я виходила, – але кажуть, що в Костянтина Дмитровича роман…

Не знаю, як прийшла додому і зателефонувала свекрусі.

Та приїхала через пів години.

– Не хвилюйся, люба, я з тобою і не дам своїх онуків позбавити батька. Я йому зараз таке влаштую.

Я не знаю, що вона йому казала, але Костя купив мені каблучку і відтоді віддавав всю зарплату. Я пробачила чоловіка, бо як кажуть, з нею він побув кілька годин, а зі мною буде все життя.

Йшов час, діти росли, Костя змінив декілька робіт, я вийшла працювати і все наче налагоджувалося, але тут знову грім серед ясного неба – у нього хтось є.

Я до Тетяни Миколаївни, а вона каже:

– Спокійно, я все зроблю, як можна від такої дружини бігати?

Вона з ним переговорила, далі звичні подарунки, відпочинок на морі і ідеальний чоловік кілька місяців. Я пробачила, бо не хотіла аби мої діти росли без батька, вони любили Костю, він бавився з ними, гуляв на вихідні. Чудовий тато. Я з ним серйозно говорила, що не пробачу більше.

– Але бог любить трійцю, – каже той.

– Ти тільки спробуй!

– Та я жартую, ти у мене одна-єдина в серці, – запевнив мене коханий, обійнявши.

На жаль, була й третя і четверта, я кинулася в роботу, щоб якось заспокоїтися, свекруха мене підтримувала, діти вже все розуміли і донька казала аби я взяла себе в руки.

– Мамо, ти ж гарна, розумна, чому ти дозволяєш так з собою поводитися?

Я не знала, бо вже й звикла, навіщо щось міняти?

Цього разу я не телефонувала свекрусі, сама не знаю чому. Видно, хтось з дітей проговорився.

Вона прибігла одразу ж.

– Я вже йому влаштую, я не в тому віці аби отак бігати! А ти чого мені не сказала?

– Там дитина буде.

– То й що? У тебе двоє дітей, ти законна жінка, а вона чим думала?

– Не знаю.

– А я знаю! Готовенького чоловіка з квартирою відхопити і не жити по орендованих квартирах та гуртожитках. Знаю я таких, сама проходила. Зі мною такий фокус не пройде!

Вона дочекалася Костю, а я пішла гуляти, не хотіла чути, що вони там йому розказуватиме. Навколо було тихо, чувся сміх закоханих, які гуляли за руки, світив місяць і зіроньки йому усміхалися. Все було так гармонійно, правильно, красиво, то чому у мене не так? Природа все ж продумала до дрібниць і тільки люди думають, що наймудріші. Я верталася до квартири з чітким рішенням.

– Все, Оксано, Костя все зрозумів і купить тобі, що ти там хочеш.

– Мамо, не треба мені нічого. Костя, я тебе відпускаю.

– Що?, – вигукнули вони одночасно.

– Я тебе відпускаю. Йди куди хочеш. Я хочу спокою і ви, мамо, також заслуговуєте на спокій. Давно так треба було зробити, а я все надіялася, що то мине, чи зорі зійдуться чи ти, Костику, переростеш. Знаєте, люди мають бути щасливі, я маю бути щаслива і ви, мамо, і ти, Костя, то будьмо.

І ми отак спокійно розійшлися. Мама постаралася аби квартира залишилася нам з дітьми.

– Це навіть не обговорюється, вони мають пізнати всі радощі орендованого житла, – запевнила мене Тетяна Миколаївна.

І я не заперечувала, жити є де, робота є, діти зорові – це більше, ніж я могла надіятися в такій ситуації. А ще я спокійна, аж дивно, правда?

Автор Ксеня Ропота