Свекруха не вмовляла, як чоловік, а прямо заявила:

– Ти не розумієш, що Костику помогти треба? Як йому на шиї сидіти з дитиною, то ти не питала, де він заробляє, а як самій щастя випало, то вже є питання?

Я не знала, що сказати, адже свекруха була права в тому, що Костя взяв мене заміж з дитиною. Ілоні тоді було вісім років, вона довго до нього звикала, але він не проявляв аж такої до неї уваги, вважав, що вона має батька і той має її забезпечити. Я не наполягала на тому аби дитина кликала його «тато», чи щоб він гуляв з нею, дарував подарунки.

Попри слова свекрухи я забезпечувала свою дитину сама, батьки мої допомагали і колишнього чоловіка та й колишній чоловік помагав теж.

Мені незручно зізнатися, але з тих грошей, я ще й купувала продукти аби для Кості приготувати їжу.

Я була дуже вдячна Кості, що він прийняв мене з донькою, тому я старалася йому в усьому допомогти. Я бачила, що йому важко і за оренду квартири платити, і виплачувати дольову участь в новобудові, тому я всі питання побуту взяла на себе. Я оплачувала комунальні зі своєї зарплати, їжу з тих грошей, що мені давали на дитину, бо скільки я там того отримую розкладаючи товари в супермаркеті.

Костя взяв дольову участь три роки тому, напередодні, як ми мали одружитися. І поки ми чекали, як будинок зводять і роблять всі внутрішні роботи, ми жили на орендованій квартирі.

Минуло загалом п’ять років, квартира от-от має бути здана, а Костя зрозумів, що він не може виплатити останній внесок.

– Оксано, я вже один пропустив, тому така сума, мені потрібна твоя допомога. Ти ж теж там житимеш і маєш вкластися.

Він це казав не просто так, не стало бабусі і дідуся моєї доньки, вони заповіли квартиру мені, з умовою, що я передам її онучці. У них була гарна двокімнатна квартира в центрі міста, але не нашого, а районного. Вона коштувала не багато, але не ціна мене зупиняла. Справа в тому, що це – спадок для доньки, як я можу ним розпорядитися продавши?

І тут до розмови взялася теперішня свекруха. Вона мала на мене зуб, бо я стільки років не хотіла подарувати їй онука. Хоча це Костя не хотів додаткових витрат, а не я. Я мріяла, що у нас буде спільна дитина.

– Костя не може тобі так сказати, як скажу я, тобто, прямо. Скільки років він з тобою, попри всі нюанси, – і вона глянула на мою доньку, – а ти комизишся? В разі чого, він тобі ту частину грошей віддасть.

Я тільки очима закліпала, бо я не думала ні про яке «в разі чого».

Але раз свекруха так каже, то чи не варто й подумати? Отож, в разі чого, я залишуся без квартири і буду чекати на гроші купу часу, бо не знати чи й продасться квартира так швидко і чи виплатить мені Костя всю суму зразу чи ні…

Мені не подобалося, що останнім часом чоловік почав на мене покрикувати. Я це пов’язувала з його складним фінансовим становищем, але чути зауваження в такому тоні?

А я ще я не розуміла, чому в чоловіка не вистачає коштів на оплату, адже він не збільшив ні на копійку витрати на господарство, навпаки, можна сказати, що й нічого не дає. Свою зарплату він відкладає на квартиру і на оренду. Цілком мало б вистачити на один внесок, то чому він його пропустив?

За цими думками я не зауважила, як дивно стала поводитися моя донька.

– Мамо, я маю тобі щось сказати, – почала вона.

– Доню, не зараз, у мене інше на гадці.

– Мамо, але це важливо, – наполягала вона.

– Гаразд, що таке?

– Мамо, я бачила, як Костя когось возить на машині і квіти їй дарує.

– Що?, – підхопилася я.

– Я так і знала, що ти на мене розсердишся…

– Ні, я не на тебе серджуся, я просто здивована. А тепер розкажи детальніше.

Донька й розказала, що вже кілька разів бачила Костю з якоюсь жінкою, вона не хотіла мені казати аби мене не засмучувати.

Я подякувала їй за чесність і стала думати. Сиділа на кухні в темряві з охололим чаєм і в моїй голові нарешті складався пазл.

– Що на вечерю?, – спитав чоловік невдоволено, – Ти мене налякала, в темноті сидиш. Ти вже продала квартиру?

– Ні, – відказала я, – Ти можеш зі мною таким тоном не говорити?

– Можу, якщо ти будеш розуміючою дружиною, а ти, бачу, щось тягнеш з тим аби чоловікові своєму допомогти, якому ти обіцялася бути підтримкою. Чи ти забула?

– Ні, не забула. Але видно ти забув. Що то за жінка, на яку ти витрачаєш всі свої гроші? Може, ти у неї спитаєш чи не має вона лишньої квартири, щоб тобі віддячити?

– Що ти придумала?

– Я нічого не придумала і рада, що все розкрилося тепер. Думав схитрувати, але не вийшло.

Ми переїхали з донькою в райцентр, в своє житло. Я не можу оговтатися, що мій шлюб перетворився в таке, я ж любила Костю, була готова для нього на все, а він за моєю спиною таке чинив. Не розумію, чого йому не вистачало, я ж так старалася. Як ви думаєте?