– Та коли це було!, – махнула рукою зовиця, а я стояла, обійнявши себе руками, бо тільки так відчувала, що це не сон і я справді чую такі одкровення, які перевертають моє життя з ніг на голову.

Останнім часом в нашій сімʼї не все добре, я стараюся бути сильною, але не дуже виходить. Справа в тому, що після аварії мій чоловік потребує дорого вартісної реабілітації, діти вчаться у вишах і треба грошей оплатити навчання, оплатити квартири і проживання. А коштів вже давно не стало, бо все пішло за чоловіком.

Ми двадцять п’ять років разом і я навіть хвилини не думала, але все продавала аби тільки поставити його на ноги. Коли скінчилися кошти, то продала гараж і дачу, бо машини й так нема, а навіщо мені грядки картоплі, коли поруч не буде чоловіка?

Рідні допомагали, але все одно привезла я чоловіка в квартиру, а жити ж на щось треба.

Олексій дуже добре заробляв, він був менеджером в газовій компанії, я працювала не так для заробітку, як для того аби не завити вдома від нудьги. За освітою я художник, тому працювала в міській галереї та організовувала виставки митців. Робота мені подобалася, але по грошах було непомітно, що я працюю.

Звичайно, що я вирішила податися на заробітки та підтримати сім’ю. Я поговорила з Олексою і він погодився, що такий варіант найкращий для всіх.

Поки мене не було, то йому допомагала матір і сестра, а я передавала гроші.

Три роки я була на чужині, дуже важко працювала аби заробити копійку, не цуралася жодної роботи і бувало, що з одної роботи йшла на другу, на ногах була по шістнадцять годин, лиш би підтримати рідних.

І ось я вертаюся додому, бо десь вже й сила ділася, хоч я не вважаю себе старою жінкою, але почувалася, наче той лимон.

Вдома мені зраділи, діти приїхали, обійми, гості, розмови. Олексій ходить з паличкою, я така була рада, обіймала його, тішилася, як першим крокам дітей, від серця кажу.

І після такої радості я почула таке, що не знаю, як реагувати і що думати. Чи то Зоряна забула, що я вдома, чи то продовжила їхню розмову, але чую я її слова:

– От бачиш, як за тобою Неля доглядає, а ти хотів її покинути, бо вона тебе не приваблювала в пучку і розтягнутому халаті. А де твоя кохана? Чи хоч подзвонила до тебе за ці роки?

– Тихіше, Неля може почути, – прошепотів чоловік.

Зовиця замовкла, але чую, що думку не закінчила.

– А я тебе попереджала, що так буде, а ти мене слухати не хотів!

Вони ще щось пошушукали і вона пішла геть. Я вийшла з кімнати сама не своя, Олексій здогадався, що я все чула і почав виправдовуватися:

– Нелю, то було давно, я дурний був, не розумів, яка ти у мене прекрасна жінка. Я оступився, вибач мені, я тепер тебе ніколи не зраджу, повір. Я засвоїв урок.

В мене тряслися руки і зуби так стукотіли, що я слова не могла сказати. Вибігла з квартири в піжамі і тапках, і зіткнулася на сходовій з Зоряною.

– Добре, що ти відкрила, я пакет забула, – каже вона, а потім й собі зблідла, – Нелю, ти заспокойся, ходи сядемо, бо тебе ще отак сусіди помітять, що про тебе подумають?

Я зареготала. Невже вона думає, що мені цікаво, що про мене подумають сусіди, коли рідні люди ввесь цей час думали про мене не краще?

– Нелю, це було давно і не правда. Олекса змінився, сама бачиш, що й їсти готує і в квартирі прибирає, коли таке було за твоєї пам’яті. Намагається все загладити.

– Все загладити? Таке можна загладити?

– Не репетуй, ходи в квартиру поговоримо, – вхопила вона мене за руку, – Ви ж разом стільки років.

Але я вирвала руку і отак вибігла на вулицю, мені здавалося, що я в тій квартирі дихнути не зможу.

Подумати лишень, я заради нього стільки працювала, а він мене хотів покинути, бо йому мій халат не подобається.

Ноги мене понесли до мами, але вона стала на бік зятя.

– То й що? У вас сім’я, діти. Онуків діждете. А порізно думаєш, краще жити?

– Ні, – сказала я твердо, – Я з ним нічого більше не планую чекати.

На суді Олексій за кожну тарілку тримався і все ділив, не врахував того, скільки я йому віддала грошей, не хотів залишити мені квартиру, а все мало бути порівну. Прийшлося її продати і кошти поділити.

Він зараз живе у своєї матері та батька, вони мені телефонують і шпетять на чім світ, мовляв, я отак з ним вчинила, безсовісна, шлюб зруйнувала і для чого?

– Хто тебе хапає в твої роки?, – кажуть.

А я кидаю трубку. Та хай ніхто мене й близько не захоче, але я не планую жити поруч зі зрадником. Ще й так вмостився чудово – з мене гроші тягне і готує та прибирає, то вже все загладив?

Не знаю чи я чиню зопалу, але не можу пробачити, що була така наївна, така самовіддана і для кого? Чи таки варто пробачити, адже він розкаявся? Що підкажете?