Як же я втомився за рік від цієї роботи! Тільки й того, що рекламне агентство. А насправді якась «шарашкіна контора» з десятьма працівниками. У творчому відділі, який власне і придумує рекламу для замовників, взагалі нас двоє: я і завідувач відділу Ваня. Роботи у нас небагато, бо агентство не дуже популярне. Зазвичай придумуємо слогани для фірм-початківців. Та й то я з цим можу сам впоратися за пару годин. Ваня ж узагалі нічого не робить: грає на комп’ютері в «танчики» або ж базікає по телефону зі своєю мамою.

Таких мyжиків, як Ваня, я ще ніколи не зустрічав. Та й називати його мyжиком якось язик не повертається. Йому за сорок, живе в квартирі з мамою. Батько їх покинув, ще коли Ваня був маленький. Дружини він не має, хоча й намагається знайти. Недавно розказував мені: «Вчора таку дєвочку підчепив! Колян, тобі така й не снилася. Нoги від вyх, гpуди, як у тебе голова, блондиночка, молодесенька. Правда, сказала, дитина в неї є, але то вже деталі. Пригощав її кoктейлями. А тоді вона каже: «Поїхали до тебе». Уже давно за північ, мамка спить, думаю, не почує, що я не сам. Та, як на зло, ключі від квартири забув вдома і довелося дзвонити в двері. Ох і cкaндал влаштувала мамка: «Я кредит за цю квартиру півжиття виплачувала, щоб ти кого попало пpиводив? А якщо вона нас зараз потpуїть і всі гроші вкраде?» До моменту, коли мамка почала мaтюкaтися, дєвочка вже побігла геть. А я й номер телефону не встиг взяти».

– Думаєш, вона б захотіла ще зустрітися? – сміючись, запитав я.

– Звичайно. Просто тоді був невдалий час для знaйoмства з мамкою. А так вони б поладнали.

– А ти не вважаєш, що знaйoмити дівчину в перший день зі своєю мамою – це якось неправильно?

– Чому ж неправильно? – щиро здивувався Ваня. – Мамка завжди мені радить, яка дівчина хороша, а яка ні. Правда, зазвичай їй ніхто не подобаєтся. Але що ж поробиш, якщо дівчата зараз перевелися.

– Може, тобі варто з’їхати від мами? Хіба грошей не вистачить на життя?

– А навіщо переїжджати, якщо мене все влаштовує? Їсти завжди приготовано, одяг випраний та випрасуваний.

Так, Ваня дуже дивний. Втім, мені він подобається. Він наче дитина: щирий, добрий, наївний. Тому я поблажливо до нього ставлюся, можливо, навіть з деякою жалістю. Частенько намагаюся його чогось навчити, наприклад, щодо стосунків з дівчатами. Виявляється, у свої 25 я про це знаю значно більше від нього. Однак всі мої «уроки» він відразу телефоном переповідає мамі, а вона їх спростовує.

– Мамка сказала, щоб я менше слухав всяких малoліток, – говорить він мені. І будь-які мої аргументи після цього вже не діють.

Я знову ледве змусив себе прийти на роботу. Випив кави і бездумно засів у інтернеті. Замовлень не було. Ще один день коту під хвіст…

Раптом у мені наче щось перемкнулося: «Та скільки ж можна?» Вводжу в пошуковику: вакансії, рекламні агентства. І бачу, що вакансій вдосталь у реально відомих компаніях. Певні навички у мене є, освіту маю відповідну. Доки мені тут сидіти?

– Вань, чуєш? Я звільняюся, – сказав це і наче камінь з душі впав.

– Що? – не відразу зрозумів Ваня. – Як звільняєшся? А як же я?

– А ти тут до чого? Працюй собі.

– Та пiшов тu! – Ваня, мало не плачучи, вибіг з кабінету.

Такої бурхливої реакції я від нього аж ніяк не очікував. Що ж, думаю, напишу заяву і піду до директора. Щойно дописав, повернувся мій завідувач відділу:

– До директора, терміново! – промовив командним голосом.

Я ледь стримав сміх:

– Та оце саме збирався.

Директор умовляв залишитися, пропонував збільшити зарплату аж на дві тисячі, навіть хотів мене зробити завідувачем відділу. Але я був твердим у своєму рішенні.

– Дуже жаль. Все ж, можливо, за два тижні, поки допрацьовуватимеш, передумаєш. І пам’ятай, наші двері завжди відчинені для тебе, – сказав директор, проводжаючи мене з кабінету. Схоже, мене він таки цінує.

– Ну що, ти залишаєшся? – з ентузіазмом запитав Ваня, коли я повернувся на робоче місце. – Скільки тобі накинули до зарплати?

– Скільки б не накинули, я вже прийняв рішення.

– Давай ще тисячу я тобі особисто доплачуватиму, – не заспокоювався Ваня.

Я перевів усе в жарт:

– Та як я можу? Ти не доїдатимеш, гроші свої віддаючи, а я при цьому жируватиму? Ні-ні-ні.

– Тоді я також звільняюся, – вигукнув він, ніби шaнтажуючи мене.

– Маму тільки не забудь попередити, – іронічно мовив я.

– Не треба їй поки знати.

І таки подав заяву. Два тижні, що залишилися, ми майже не спілкувалися. В останній день спробував по-людськи попрощатися, але у відповідь лише почув: «Я думав, ми справжні друзі». Я не мав чого сказати.

… Через три роки я вже був директором київської філії рекламного агентства з відомим брендом. І якось опинився неподалік свого попереднього місця роботи. Передусім мене здивувало, що компанія і досі не припинила існування. Зайшов просто подивитися, як там справи. Директор сказав, що пишається мною і що завжди знав: я вирвуся в люди.

– До Вані зайдеш? – запитав він.

– Так він же звільнився разом зі мною!

Читайте також: Давно так не реготала. Буквально в кожному слові я. Коротко про жіночу логіку!

– Ну, не зовсім! Наступного дня прийшов разом з мамою. Вона такий скaндaл тут влаштувала, хоча ми б і так без проблем його взяли назад. Сидить, як і раніше, у вашому кабінеті.

– Все-таки добре, що у Вані така мама. З нею він не пропаде. Зайду до нього якось наступного разу. Напевно.

За матеріалами – «Вісник Переяславщини», автор – Микола Усенко

Фото – ілюстративне.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!