Завжди в класі є дитина, яка найбідніше одягнена, що є причиною для сміху. Такою була Тетяна відколи себе пам’ятає – завжди доношувала за родичами одяг і мама наполягала аби вона ці обноски ще й відробляла – от не вчиться Марічка, то ти носиш її черевики – поможи з домашнім завданням. Як Таня мріяла мати щось своє і гарне і абсолютно не практичне, як от сумочка в Наталки – рожева, лакована, яка сяє на весь клас. Там Наталка тримає свої дитячі скарби, камінчики та браслетки.

– У Наталки тато закордоном, то вона може таку річ купити і ходити. А наш тато тяжко працює і зарплата у нього маленька і ще й невчасно виплачують, – пояснювала їй мама, але хіба то для дитини аргумент?

Особливо, коли Наталка постійно бере її на кпини та каже, що хто з нею дружитиме – набереться бліх. Тому вона дружить з книжками і мама цьому неймовірно рада:

– От будеш гарно вчитися, то вступиш до училища і матимеш стипендію. На неї зможеш собі будь-що купити.

Відтоді Таня мріяла про те, що вона матиме стипендію, і купить собі таку ж рожеву сумочку, хоч вона вже й виросла, але той колір її просто манить. Коли підійшов час випускних екзаменів, вона встигла добре заробити – всі хотіли аби вона пояснювала предмети і вона брала за таке репетиторство гроші, які ретельно ховала в коробці з-під цукерок.

Ще трохи і вона зможе купити собі гарне випускне плаття, може й рожеве, але головне, купить. Може, й на зачіску вистачить та на туфлі – ще поки не знає, але мрії полонили її щовечора і вона знала, що перетвориться на принцесу і тоді вже Наталка не зможе їй дорікнути блохами.

На Різдво Наталка тішилася новими обновками, бо тато повернувся з-за кордону і накупив купу усього, не скупився для улюбленої донечки. Після канікул Наталка хвалилася новеньким айфоном, не втрачаючи можливості задіти Наталку, мовляв, можна бути першою ученицею, але ніколи в житті й близько не тримати такого в руках.

Далі почалася вiйна і Наталка з мамою, набивши машину всім дорогим, що було в хаті втекли за кордон, батька не випускали і він й далі жив в порожній хаті.

Таня залишилася вдома, готувалася ще наполегливіше аби скласти ЗНО, батьки її були бюджетниками, тому не могли покинути роботу з такою мізерною зарплатнею. Через кілька місяців вона випадково побачила батька Наталки н вулиці і він якось помітно схуд.

– Та ще б пак, на одних бутербродах, навіть, з ковбасою, не дуже й поправишся, – відказала на звістку мама, – А ти віднеси йому голубців, їх багато – нам вистачить.

Таня пішла і подзвонила в великі двері, за які жодного разу не заходила. Чоловік спочатку не зрозумів, що сталося, але не був таким гордим, як його дочка чи просто хотів чогось смачно поїсти – взяв страву, а ввечері приніс і контейнер, і продукти на нову страву. Отак він почав у них і обідати, і вечеряти. А далі почав Тані приносити книжки, яких у неї ніколи не було:

– Бери, Наталка й так їх не читала, а ти, бачу, здібна дитина.

Таким чином, Таня й потрапила до кімнати Наталки, ніби й книжки віддати, але подивитися на її кімнату. А вона була захаращена речами, як збиралася так і залишила.

– Не дивуйся, вона практично завжди така… її кімната, – усміхнувся батько і було видно, що він за ними сумує, – Якщо тобі щось сподобалося – бери.

– Та ні, мені в дитинстві її рожева сумочка єдина подобалася, – відказала Таня.

Через кілька днів чоловік приніс їй рожеву сумку, але не дитячу: «На, бери. Мрії мають здійснюватися, тим більше в такий час».