Минуло кілька місяців, за які я намагався зібрати себе докупи й прийняти наслідки своїх дій. Як би це прикро не звучало, та я зрозумів, що сам був винен у своєму нещасті. Однак нещодавно доля вирішила випробувати мене ще раз.

Того дня, ідучи містом, я раптом зустрів свою колишню. Вона виглядала добре, трималася впевнено. Ми коротко перекинулися кількома словами, і я гадав, що це й усе. Та раптом вона запропонувала мені заїхати до неї, щоб забрати деяку пам’ятну річ, яка залишилася в неї після нашого розриву. Я відчув ледь помітне хвилювання, але погодився — хотів завершити це остаточно. Вирішив, що нічого поганого в цьому немає.

Коли я приїхав до неї, то був трохи здивований її словами. Вона заговорила про наші стосунки, про те, як усе завершилося. Я розумів, що, можливо, їй потрібна була розмова, щоб закрити всі питання, тож дозволив їй висловитися.

Вона прийняла мої вибачення за те, як я з нею вчинив, і побажала мені всього найкращого в новому житті. Коли я збирався йти, вона обняла мене, а я міцно притис її у відповідь, але не тому, що залишилися почуття. Це було радше полегшення — я нарешті зміг залишити це минуле позаду. Уся ця розмова тривала не більше години, і я швидко попрямував додому, повний бажання почати життя з чистого аркуша.

Щойно я вийшов від неї, як отримав несподівану новину: моя дівчина, з якою я нарешті знову відчув надію на майбутнє, народила сина. Переповнений емоціями, я поспішив до неї. Я вже бачив, як буду поруч із сином, як він усміхатиметься, схожий на свою маму. Та коли я приїхав, мені не дозволили увійти. Моя дівчина і її мати відмовилися мене бачити, а на всі мої дзвінки ніхто не відповідав.

Я не розумів, що сталося, аж поки не побачив повідомлення. На відео з камери, встановленої біля дверей моєї колишньої, було видно, як я входжу до неї о 9:30 і виходжу близько 10:15. На перший погляд, обійми під час мого виходу виглядали надто близькими, наче ми справді були досі прив’язані одне до одного, ніби там був цілунок, якого насправді не було. Це відео стало тим, що розірвало моє нове життя ще до його початку.

Я намагався пояснити, що зустріч із колишньою була випадковою і що я з нею не зраджував. Я говорив їй, що не можу навіть подумати про іншу жінку, особливо тепер, коли в нас є син. Я благав повірити мені, пояснював кожну деталь, але вона, на жаль, відмовилася мене слухати. Всі мої слова потонули в образах і недові, що підсилилися від того відео.

Наступного дня я вирішив зателефонувати колишній, щоб спробувати розібратися, чому вона виставила все так, ніби між нами залишилися почуття. Та на моє здивування і розчарування, вона відповіла мені, що зробила це свідомо. Вона сказала, що не дозволить мені почуватися «невинним» після всього, що я з нею зробив. Її слова звучали, як грім серед ясного неба. Я зрозумів, що все було навмисно сплановано, аби зіпсувати моє теперішнє життя. Після цих слів вона заблокувала мене у всіх можливих месенджерах.

Це було як холодний душ. Я відчув справжню злість і образу, але ще більше прикрості завдала мені відмова мого нового кохання від будь-яких контактів зі мною. Вона не тільки припинила зі мною спілкуватися, а й не дозволяє мені бачити сина. Це вже занадто — знати, що мій син росте, а я не маю змоги бути поруч. Я відчував себе зруйнованим, бо розумів, що не можу нічого вдіяти, аби повернути своє місце в родині.

Відтоді моє життя змінилося. Я постійно повертався думками до тієї зустрічі, що залишила мене в безвиході. Багато ночей я думав про те, чи зміг би якось уникнути цієї ситуації, якби не зважився на ту зустріч із колишньою, якби був обережнішим. Усе, що залишилося тепер — це спогади і постійне відчуття провини.

Пройшли тижні, та навіть місяці, але моя дівчина так і не змінила свого рішення. Жодних поблажок, жодних шансів на діалог. Вона прийняла рішення відгородитися від мене і повністю зануритися у виховання сина. Під час усіх моїх спроб поспілкуватися, вона просто не відповідала або різко припиняла розмову. Її позиція була безкомпромісною, і мої спроби примиритися не мали успіху.

Я розумію, що сам був причиною всіх цих подій, що мої дії запустили цей ланцюг змін. І хоч мені складно усвідомлювати, що я втратив своє місце в житті сина, та залишається лише спробувати змиритися з тим, що тепер не маю жодного контролю над ситуацією. Колись я сподівався, що зможу змінити свою долю, та тепер знаю — певні помилки назавжди залишають сліди, які неможливо витерти.