Планую позбавити доньку своєї фінансової підтримки, але дружина проти і починає вказувати на те, що вона вдова. Але саме через її вдівство я й твердо вирішив, що досить.

Софійка – наша єдина донька і ми душі в ній не чуємо, я все життя її оберігав та виконував всі її забаганки, але тепер бачу, що зробив її не забезпеченою жінкою, а безпомічною, яка чи живе в якомусь вигаданому світі чи їй просто та зручно.

Спочатку, коли вона вийшла заміж, я зітхнув з полегшенням, бо пів подружнього життя працював безперестанку, я пропускав багато подій з її життя, як от дні народження, виступ в школі, останній дзвоник.

Я тільки дивився на фотографії дитини, яка була схожа на мене, але яка так швидко росла, що я просто її не знав.

Я не знав, що вона любить, чого прагне в житті, що любить робити…

Дружина лиш переказувала мені її потреби, а я старанно передавав гроші. Я знав, що маю забезпечити своїй донці гідну освіту і квартиру, щоб вона мала старт в житті і я її лиш підштовхну.

Саме, підштовхну, а не тягнутиму все життя.

Знаєте, не скажу, що моя дружина не мудро розпоряджалася грошима, адже і квартиру взяла, і ремонт в ній зробила! Але на сторінці у моєї доньки були фото, де вона кожен раз в іншому одязі, якісь клуби, вечірки, друзі.

– Вона молода, Петре, – казала мені дружина, – Коли ще буде веселитися? Як діти підуть?

Я не мав на це відповіді, бо сам бачив, що лиш працюю і працюю, без моральної підтримки та розуміння, далеко від рідних.

Хай буде.

Зробив донці таке весілля, про яке вона мріяла і яке винесло мені купу грошей.

Востаннє – то можна й витратитися.

Скажу, що перший рік я нарешті повіз дружину на відпочинок, у нас почався другий медовий місяць. я й сам бачив, що дружина радіє тому, що ми можемо вже пожити для себе. Але!

В молодих швидко скінчилися гроші з весілля і донька прийшла до матері позичити гроші!

Ні, зять працював, але вони були майже однолітками і ні якогось досвіду роботи, яка передбачає гідну зарплату, не було. Моя донька поки не працювала, а шукала себе, як вона сказала.

Дружина позичила, хоч я був проти.

– Вони вже дорослі аби змогти самі заробити!

– Петре, але ж у нас є, – говорила жінка.

А далі гірше – Софійка прибігла, що вона при надії і треба все купити для дитини, тому ми маємо їй допомогти.

– Ти для майбутнього онука гроші жалієш, – дружина аж кипіла, – Ти скнара! Не думала, що ти такий!

Для сімейного спокою я поступився, а далі й незчувся, як знову опинився за кордоном на роботі.

– Ти бачив скільки коштує одяг для малюка? А ще ж садочок треба нормальний, а не державний, гуртки. Чи ти забув, що моя сестра розказувала?

Її сестра й справді говорила про космічні ціни, які тепер треба витратити на гуртки англійської, хореографії, плавання і ще купу всього:

– Дитина має рости всесторонньо розвиненою! Час такий.

Нащо дитині з трьох років англійської – я не знаю.

Софійка сиділа з дитиною, зять працював лише на харчі і комунальні, за що був критикований Софійкою.

– Мені щодня потрібні свіжі фрукти, червону рибу, м’ясо… він геть не думає про нашу дитину.

Я все чітко бачив, але моя жінка була сліпа – ми надто розпестили дитину і вона не знає міри. Але я не мав сили донести їй це. Простіше було просто кожен день тяжко фізично працювати.

Отак вони жили та не тужили, бо я за них усіх працював. Проте, щось таки мало статися аби це все припинилося.

Шкода, що такою ціною, але бог бачить краще.

Тепер Софія вдова і мені її дуже шкода.

Я вирішив, що з мене досить, бо я не планую все життя провести на чужині.

Жінка страшенно проти і говорить, що я не маю серця, але я їй сказав:

– Я їй допоможу – буду сидіти з дитиною, буду водити на гуртки, в школу, а вона хай заробляє собі на прожиття.

Жінка зі мною не розмовляє, бо на її думку я б мав до глибокої старості забезпечувати дитину.

Фото Ярослава Романюка.