Я не знаю, як мені вчинити правильно з моєю кумою, я відчуваю, що в цій ситуації є частка моєї відповідальності. Але сума дуже вагома і ось так непомітно від свого чоловіка я не можу її взяти. А мій чоловік товаришує з чоловіком куми і все йому розкаже, а тоді я вже й не знаю, що буде.

Я вже п’ять років працюю за кордоном і мені дуже подобається те, як я змінилася, і як змінилися мої стосунки в родині. Тепер я не заглядаю чоловікові в очі аби він мені щось купив, я собі сама купую все, що хочу і не звертаю уваги на те, що чоловік бурчить.

Тепер він має старатися аби я була поруч з ним, а не навпаки.

Коли ми отак балакали між собою, то я своїй кумі Лесі говорила, як це чудово мати свої гроші. Я її ситуацію знала дуже добре, адже вона була в декреті вже шість років і грошей ні на що не вистачало. в чоловіка вона перетворилася на безкоштовну обслугу і їй це не подобалося.

– Ти уявляєш, я не можу слово сказати. бо свекруха одразу між нами стає. Каже аби я мовчала, бо Сергійко гроші заробляє, а я вдома сиджу.

– А ти чого сидиш? Їдь зі мною і хай вони побачать, як ти сиділа. Лесю, роботи жінки не видно, поки жінка її не перестає робити. от і вони зрозуміють, як ти на них працювала, коли самі будуть твою роботу робити.

І це щира правда, я вам так скажу, бо Леся й на городі і біля господарки, вона буде щось нове пробувати садити, чи то сорти червоного буряка, чи то моркви і помідор. Вона біля того дуже ходить, але свекруха завжди її зачіпає, що вона купу грошей витратила на насіння, а слимаки все поїли.

– Вже знову ті горошки сині купуєш, та то не варта вже той урожай, скільки ти на те грошей витратила. Та ми вже би мішок буряків і моркви купили.

І отак на все, чи то вона хоче нову пральну машинку аби чоловік купив, чи хоче ремонт в кімнаті, чи штори нові – вона марнує гроші, а заробити не вміє.

– Та я собі за ці роки нічого не купила ні одягнути, ні взути, – казала Леся, – Хіба вже на мені рветься, а вони мені таке кажуть?

– Лесю, – переконувала я її, – Ти себе зовсім по-іншому будеш почувати. Коли будеш незалежна. Я тобі так скажу, що ти за місяць матимеш більше, ніж твій чоловік за два.

І так я її переконала, що вона поїхала зі мною на три місяці за кордон. вона дуже добре заробила і була дуже щаслива.

– Я вже їм показала, що я можу, – тішилася вона, коли розказувала, як виклала гроші перед здивовані очі чоловіка і свекрів.

Та бо справді, за такий короткий час вона заробила, як чоловік за рік. І вона зовсім по-іншому стала себе у них вести. Вже не було ні тієї запопадливості, ні бажання змовчати, ні пробачати кожен промах.

– Я тобою пишаюся, – казала я їй, коли та мені розказувала, як відмовляла чоловікові чи свекрусі.

Та й я сама б відмовила, якби вони наорали поля, наче їх не п’ятеро живе в хаті, а тридцятеро, а Леся сказала, що робити не буде вручну.

– Я заплатила за трактор і він рядки виорав, картоплю посадив та загорнув. Ти б бачила лице свекрухи, вона сказала, що то все зроблене по-колгоспному і через мене не буде урожаю, бо рядочки мали бути не вздовж грядки, а впоперек, зроблені вручну.

Це правда, бо у нас так і садять, але лише біля хати, а в полі, то вже давно всі роблять рядки, тільки Лесина свекруха все вимагала робити вручну, бо Леся й так ніде не працює, то нащо витрачатися.

– Копійку треба берегти, а ти як думала, на шиї у мого сина сидіти?

І вони не жили бідно, бо там і свекри ще працюють, Сергій так само має тисяч п’ятнадцять на руки, своя господарка і свекруха таки газдиня, бо я буваю у них, то вона дуже смачно готує.

Але ніяк вони не могли пережити того, що Леся на себе всі ті гроші й витратила.

– Та чого, Інно, на себе, – казала вона мені, – Я й дитину одягла в те, що хотіла, а не в те, що з сестриних дітей мені дадуть, все новеньке, аж любо глянути. Собі порядок зробила на голові, брови, вії, манікюр за стільки років перший раз, все собі гарне покупляла. А вони як побачили. Що я без копійки, то й знову за своє взялися.

Коли в Лесі вже закінчилися гроші і вона почала чоловікові казати, що їй треба, то він мав очі як п’ять копійок.

– Ти трохи свої апетити прикрути, я на свою зарплату тебе не потягну, щось ти вже дуже дорога жінка зробилася.

– Не дорога, а та, яка знає собі ціну. Навіщо мені чоловік, який мені не може дати дві тисячі гривень на похід до перукаря?

– А чи не за дорого, люба?, – питав її Сергій.

– Ні, чоловіче, я ще тобі сказала найдешевшу ціну, бо те фарбування, яке я хочу коштує десять тисяч.

І Леся вже не хотіла ходити без манікюру та вій, а то все потребує обнови і вона тоді вже сама мені запропонувала аби я взяла її на роботу.

Мені не виходило поїхати, тому я попросила свою напарницю аби взяла її до себе. Леся поїхала і не забула сказати чоловікові для чого він їй такий здався.

Ну а далі сталося непередбачуване – Леся попала за кордоном в стаціонар і все обійшлося в доволі пристойну суму, яку треба заплатити. Вона звернулася не до чоловіка, а до мене і я не знаю, як мені вчинити, бо я не можу просто так витягнути три тисячі євро і дати їй.

Якби ще вона могла відробити їх за місяць чи два, але на її реабілітацію треба мінімум рік, рік без грошей я не те, що не потягну, але я це не приховаю. А як буде знати мій чоловік, то буде знати й Сергій, а Леся категорично проти того.

– Ти уявляєш, що він мені сказав, коли дізнався?, – хлипала вона, – Що я собі все наскакала, якби я сиділа вдома з дитиною, то цього б не сталося. І як мені після такого казати, що це все не покриває страховка? Ти маєш мене виручити.

Звичайно, я дотична до того, що Леся стала геть іншою жінкою, впевненою в собі і незалежною, але я не її рідня. Що це за такі стосунки в родині, що жінка не може сказати рідному чоловікові, що з нею таке сталося? Не може на нього покластися? Я не можу їй бути ріднішою за нього, адже у них спільна дитина, спільні роки життя. Хай і не такого, як вона хотіла, але ж вони рідні люди. А я що? Я ж лише кума.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота