Валентину недолюблювали усі. Є такі люди, які створюють навколо себе нервову і негативну атмосферу.

Вона була заздрісна, дуже хвальковита і нетерпима до дрібниць. А простіше кажучи, була сварливою і навіть базарною.

Вона конфліктувала практично з усіма колегами по роботі. І коли настав час відпустки, всі зітхнули з полегшенням.

Фух… Нехай тепер на чоловіка зривається. А вони тут відпочивають. Тим більше, що час якраз настав літній – лінивий і ненапружений.

А Валентина всім уже похвалилася, що вони з чоловіком та сином їдуть на культурний відпочинок закордон. Їдуть своїм авто. Добре, що керувати вміють обоє. Усі побажали їй щасливої дороги вголос, а подумки ще дечого багацько… Нічого особистого.

Син Валі від мами стомлювався швидко. І зараз, у дорозі, він притулився чолом до скла і думав про те, що мама вічно всім невдоволена. Ось і зараз вона зіпсувала всім настрій, посварилася з батьком і навіть встигла погризтися на заправці з абсолютно чужою людиною, зовсім ні в чому не винним, водієм.

Краще б вони подорожували вдвох із батьком. Отоді поїздка приносила б радість. Але куди її дінеш? Мама вела машину, не припиняючи шпетити водія із заправки.

І ось уже будучи майже добу в дорозі, вже переступивши пункти пропуску, Валентина, дрімаючи продовжувала гарчати вже на сотого водія, і раптом, непомітно для себе, притулилася до боковинки на задньому сидінні, закуталася пледом і міцно заснула.

Чоловік був радий сісти за кермо і нарешті насолодитися спокоєм. Дружина бурчала і діставала всю дорогу, не даючи отримати задоволення від подорожі.

Незабаром вони з сином вирішили зупинитися на стоянці, зганяти в клозет та придбати перекус.

Матір будити не стали – заснула не так давно, та й набридла добряче.

Але від відсутності дорожнього захитування, Валя прокинулася. Оглянулася – стоять. Туалет, чоловіків немає. Вирішила сходити по нужді теж, не чекаючи на попутників.

У М і Ч вхід був із різних боків. І коли з клозету вийшла Валентина, протираючи ще сонні очі – машини на стоянці не було.

Чоловіки зробили свої справи і, не озираючись на заднє сидіння, де лежав зім’ятий на подушці плед, вирушили далі.

Валя виходила на хвилинку. Вона не взяла з собою ні телефону, ні гаманця, ні, звісно, документів. Хто ж ходить у туалет із паспортом? Номери телефонів вона ніколи не запам’ятовувала.

Нелітературний шедевр промайнув у неї в голові.

Треба сказати, що іноземною говорила вона вкрай погано. А “загін не помітив втрати бійця”. Чоловік із сином намотували кілометри, наближаючись до мети свого шляху, і щиро раділи добрій вільній дорозі і тому, що злючезна супутниця їм не заважає.

Після тієї зупинки минуло три години. Чоловік летів із пристойною швидкістю, коли охоронці німецьких законів попросили припаркуватися на узбіччі.

– Вас шукає ваша дружина, – перекладав подумки німецьку мову син, думаючи, що їх із кимось переплутали.

Нас не може шукати дружина. Вона із нами.

І тут гостре слівце бовкнув і батько, озирнувшись на заднє сидіння. Раніше він ніколи не лаявся.

Ще три години знадобилося, щоб повернутися на ту стоянку, де чекала їхня грізна Валя.

А син їхав і думав: думки матеріалізуються.

І на роботі в неї потім усі тихо посміхалися і розмірковували про те, як вдалося йому вижити після цих подій і навіть залишитися її законним чоловіком?

А ще помітили, що з того часу Валентина стала трохи тихішою, язикатості поменшало.

То, можливо, чоловік зробив це не випадково?