Коли я йшла від Петра, то свекруха мені кинула навздогін:

– Ти дивися, яка пані, чи я тебе не знаю та твою матір?

Так вона відреагувала на те, що я хотіла кращого життя. Ні, не для себе, а для нашого з Петром сина.

Наша казка починалася з великої любові, я була певна, що це в інших не вдається зберегти кохання, а у нас все вийде.

Я була переповнена любов’ю до чоловіка і мені було байдуже де жити і що їсти.

Проте, мама моя ввесь час говорила аби ми їхали жити в місто.

– Доню, там можна заробити, а тут що? Біля господарки здоров’я лишати? Ти на мене подивися, що мені ті городи дали?

Це було правдою, мама була ще молодою жінкою, але важка праця давала своє, але ні в якому разі вона не мала це показувати, бо будуть казати, що вона вдає. Гарна господиня ніколи не хворіє.

Я послухала маму та й не хотіла я жити зі свекрухою, а у мене вдома ще молодші сестри. Петро погодився і ми винаймали кімнату в гуртожитку та працювали. Я в магазині, а чоловік на заводі. Наших грошей нам вистачало, навіть на відпочинок в кіно чи кафе раз у місяць, одяг і взуття були, ми навіть відкладали.

А далі ми дізналася, що очікуємо поповнення і ми були впевнені, що справимося. Проте, наш сімейний бюджет почав тріщати від покупки колиски, коляски, одягу для дитини, а до появи малюка було ще п’ять місяців. Та й на харчування прийшлося багато витратити, бо тут вже й фруктів більше треба, риби, м’яса. Тут вже не перекусиш хлібом з майонезом.

Але замість того аби змінити роботу, Петро й далі ходив на свою зміну, відбував певні години і спав. Я не розуміла скільки можна отак спати, дивитися телевізор і не переживати за майбутнє?

– У мене все добре. Чого я маю міняти роботу, як мені там все підходить?, – він щиро дивувався, чому я невдоволена, адже є що їсти, батьки ж привезли сумки.

З появою малюка наче щось змінилося на краще, бо батьки з обох сторін підкинули грошенят. Я мовчала, це мені мама так сказала.

– Доню, досить напосідати. Може, сам здогадається, що краще мати запас в грошах?

І я надіялася на те, що чоловік побачить, як тепер треба грошей на все та піде на іншу роботу. Але ні.

Якось прийшлося нам з малим їхати серед ночі в лікарню, то Петро не мав грошей на таксі. Знаєте, тут вже була справа не в його комфорті, а в тому, щоб я могла свою дитину забезпечити всім.

Наші шляхи розійшлися після того випадку і переїхала до мами. Звичайно, що вона не була рада, але хоч сестри бавили сина і я могла шукати роботу в місті.

Тут вже й свекруха прийшла і почала згадувати, скільки вони дали грошей на хрестини і як витратилися на весілля.

– Ви й двох років не прожили, нас ввели в такі видатки і що тепер? Та треба якось економити, мій син не може на тебе заробити. Що це ти лиш одні розмови про гроші провадиш? Та ти на що їх тратиш, як ми все з села даємо?

Розмови не вийшло, але мені без Петра було краще, наче аж на душі легше стало.

І ось я вже доїжджаю на роботу в місто, заробляю та мамі потроху помагаю, бо бачу, що їм теж важко. Я не думала ні про яке заміжжя, думала отак біля мами й доживати віку, чоловіки мене не цікавили.

Але на роботі познайомилася з постачальником, чоловік був дуже уважний до мене, і ящики поносить, і про самопочуття спитає, і так якось між нами й повелося, а далі й одружилися.

Руслан купив ще одного буса аби товар возити, далі вже наймав працівників на той бус, збільшив кількість магазинів для обслуговування. Він і так мріяв про свій будинок, а тепер вдалося його до ладу довести.

В такий важкий для нас час я не хотіла приводити на світ малюка, але доля вирішила по-іншому. Ми ледве накрили дах в хаті, як я розумію, що чекаю дитину.

– Це чудово, – чоловік мене обійняв, – я знайду спосіб аби ми завершили ремонт до появи дитини.

Сказав і зробив. Я не бачила аби він приліг після обіду відпочити, чи серіал дивився, чи в телефоні клацав. Ні, він сказав і до появи дитини ми перейшли в нову хату жити.

А яким турботливим він виявився батьком, вартує Оленці пчихнути, як ми вже на огляді, а як він в рейсі, то я викликаю таксі, гроші він кладе на купку і я можу взяти скільки треба.

І я вам так скажу – ростити дітей в достатку, то зовсім інша різниця, ніж коли ти випрошуєш в чоловіка на підгузки, а він радить марлю ставити, бо його мама так робила і так йому радить, і зараз, бо це корисно для здоров’я, а не лише для гаманця.

Я переконую своїх сестер мати професію і роботу, а вже потім думати про заміжжя, бо молодий чоловік має дуже мало шансів забезпечити сім’ю. Це така моя думка, яку на собі перевірила. А ви як вважаєте?

Автор Ксеня Ропота