Страшно подумати, що може витерпіти материнська любов.

У нашому відділенні лежить старенька жінка, їй вже під вісімдесят, але вона все одно хоче діждатися того дня, коли донька прийде і пробачить її.

Її звати Ольга Василівна і вона думала, що живе щасливе життя, доки все не пішло шкереберть.

Вона вийшла заміж і привела на світ єдину донечку. Чоловік просувався по партійній лінії і разом з цим зростав їхній добробут. Маленька Наталочка не знала ні в чому відмови – смачно їла, бавилася гарними ляльками, далі ходила в школу…

Завдяки татові вона вступила в престижний вуз і успішно його закінчила, теж завдяки татові. Батьки вже сподівалися на те, що зяті підуть косяками, але тут перестройка і вже все йде шкереберть.

Завод продали, батька звільнили і почав він шукати роботу при міській раді, але вже депутатом. Родина все ще жила в достатку, але 90-сті зачепили і їх. Проте, весілля доньки мусили відзначити з усім розмахом і не шкодували грошей.

Молодята почали жити в одній з батькових квартир і щаслива Ольга Василівна з нетерпінням чекала, коли ж вона вже буде бавити онучат.

Чоловік Наталі попався хороший і толковий, зрозумів, куди дує вітер і почав займатися бізнесом та часто їздити у відрядження. Наталка ж лишалася вдома з дитиною.

Видно, що там не все так було добре, як вона подавала інформацію мамі, але скоро Наталка вирішила піти на роботу, а маленькою донечкою пішла опікуватися Ольга Василівна.

Свій вчинок молода мама мотивувала тим, що просто не витримує вдома сама. Мама тільки похитала головою і залюбки бавилася з дитиною.

Скоро вона почала помічати, що донька приходить з роботи з запашком, вона аж не повірила своєму носу.

Далі це повторювалося і вона поговорила з донькою, але та сказала одне – не лізти до неї.

Ользі Василівні було соромно зізнатися зятеві, що таке відбувається з її єдиною дитиною, вона вірила, що це просто випадковість і скоро все прийде в норму.

Коли Наталя сказала, що вдруге при надії, вона лише полегшено зітхнула – все у них добре.

Але Наталя трималася не довго і не знаю чи було старшій десять, коли вона остаточно вибрала біленьку замість чоловіка.

Ольга Василівна забрала дітей до себе, а донька веселилася з такими ж пролетаріями.

Але скоро не стало її чоловіка і жінка була змушена продати квартиру, де жила її донька за дуже дешевою ціною, бо дорожче не давали за цей «притон».

Наталочка прийшла жити до матері і дітей, але принесла й свої порядки – вона тут ґаздиня. Якби сусіди не жалілися на шум в квартирі. Але Ольга Василівна ніколи не викликала поліцію, сиділа тихенько з дітьми в кімнаті і чекала, коли Наталка засне, а компанія розійдеться.

Проте, одного разу сусіди не витримали і Наталю на кілька місяців протримали за гратами. Звідти жінка прийшла злюща і вже не крилася у відношенню до матері, тим більше, що діти роз’їхалися на навчання.

Тоді Ольга Василівна й занедужала і донька швидко спихнула її на державу.

– Вона не вірить, Іринко, – говорить мені щиро Ольга Василівна,- Не вірить, що то не я тоді поліцію викликала. Я її переконувала і клялася, але марно. Дуже хочу аби вона прийшла і мене простила. Я не винна, розумієш?

Але я не розумію. Хай буде донька геть пропаща, але ж онуки де? Їм зараз мінімум тридцять років, але ніхто мало того, що не приходить її забирати – не приходить і навідувати.

Відколи я працюю тут десять років, я ні разу не чула, що у Ольги Василівни були відвідувачі. Звичайно, що жінка хвалиться, які у неї онуки хороші і, що Настуся була дуже здібна до музики, а Олежик до математики. Що вони поїхали вчитися далеко, а може й верталися, але просто не знають, де вона є.

Отак кожного дня чекає і заглядає на двері.

Фото Ярослава Романюка.