Якось у родині хлопчика на ім’я Максим розгорнулася справжня вистава. Причиною стали п’ять гладіолусів, які він зрізав, повертаючись зі школи, з клумби прямо перед будинком. Квіти Максим подарував мамі зі словами: «Мам, зі звичайним вівторком тебе!». Мама була настільки зворушена вчинком свого сина, що мовчки обійняла його і тихенько заплакала, не уточнивши історію появи квітів.

Через тридцять хвилин у їхню квартиру влетіла розпашіла сусідка зі словами:

– Олено, твій Максим зовсім? Де він?!

– Ганно Петрівно, ви заспокойтеся, будь ласка. Що трапилося? Хочете чаю?

– Він мої квіти повидирав! Я, як на віл, працювала всю весну, щоб наш двір виглядав пристойно! А твій! А з чим чай?

– З м’ятою, материнкою та варенням із черешні.

Сусідка миттєво опинилася за кухонним столом.

– Ти уявляєш, п’ять найкрасивіших квітів зрізав! Гладіолусів! Вони ж усе літо силу набирали, щоб у серпні зацвісти.

– А хочете запіканку сирну? Щойно приготувала!

– З варенням?

– Так!

– Трішечки. Я солодкого не їм. Але, щоб тебе не образити, спробую.

Олена поставила перед сусідкою тарілку з одним шматком запіканки. Сусідка продовжувала обурюватися.

– Я як той віл на цьому газоні пахаю… Олено, то ти ще пару шматочків поклади. І варення побільше.

– Звісно, Ганно Петрівно, – Олена доклала пару шматків, зверху щедро полила варенням із черешні, налила чаю.

Сусідка наминала за обидві щоки.

– Ох, як смачно! Ні, Максим, хлопець, звісно, хороший. Мені тоді з цією клумбою допомагав. Скопав навесні.

– Ганно Петрівно, я забула. Мені ж свекруха передала німецький гіркий шоколад. Ми його не дуже. Зате в ньому мало калорій. Спробуйте, а якщо сподобається, всю плитку забирайте.

– Оленочко, ну якщо ти наполягаєш… Кілька разів Максимко воду мені носив. Поливали ми квіточки. Та й цибулини гладіолусів він сам купив. Хлопчик дуже ввічливий, вихований. Та що казати, діти ж – дзеркало своїх батьків.

Ганна Петрівна доїдала кілька шматочків гіркого шоколаду.

– Ганно Петрівно, я забула! Вибачте мене! У мене ж настоянка на кедровому горіху є. Щойно зробила.

– Корисна?

– Не те слово! Кедр – найшляхетніше дерево! Ось!

– Олено, а ти знаєш – Максим мені як онук! Люблю його! За Максимка! – сказала сусідка і витерла рукавом губи.

– Ще?

– Ох, відчувається, що таки помічне, гарно пішло! Ну, можна ще грамульку. Олено, скажу чесно, я б ці квіти сама зрізала і на ринку нашому продала. А Максим матусі рідній приніс! Як же я тобі, Олено, заздрю. Давай ще одну і піду!

Сусідка підвелася, взяла плитку шоколаду і пішла взуватися. У цей час із роботи повернувся батько родини.

– Ганно Петрівно, добрий вечір!

– Ну, здоровенький будь, Андрію. І не соромно тобі?

– Що таке? – здивувався чоловік Олени.

– Квіти де? Ех, ти!

– Які квіти, не розумію?

– ТВОЇЙ КОХАНІЙ Дружині! Галантності краще б у сина повчився! – буркнула сусідка і пішла, голосно грюкнувши дверима.