Вісім із десяти українців ставляться до польського народу добре або дуже добре, а з початку повномасштабного вторгнення своє ставлення до поляків змінили на краще 73% українців – такі результати дослідження Info Sapiens на замовлення польського Центру діалогу імені Юліуша Мерошевського, повідомляє «Нова Польща».
Польща та Україна переживають новий і чи не найкращий період в своїх відносин за всю новітню історію. Загалом до поляків зараз «добре» або «дуже добре» ставляться 83% українців.
73% українців визнають, що їхня думка про поляків змінилася на краще після повномасштабного вторгнення;
23% не змінили своєї думки;
1 % змінив свою думку про поляків на гірше.
Понад половина українців вважає, що стосунки між країнами повинні бути набагато ближчими.
29% українського суспільства вважають, що Польща й Україна мають перебувати в союзних відносинах із взаємопідтримкою й узгодженою зовнішньою політикою
29% вважають, що ці відносини мають бути співдружністю із суто символічним кордоном та спільною зовнішньою політикою.
40% опитаних вважають, що достатньо добросусідських польсько-українських відносин.
Цікаво, що Галичина — єдиний регіон України, де більше половини громадян (53%) не бажають надто близько зближуватись з Польщею.
“У Галичині найбільше родинних зав’язків із поляками й найбільше людей, які знають або розуміють польську мову. При цьому галичани воліють, щоб польсько-українські відносини залишилася на тому самому рівні, що й зараз”, – прокоментував польський історик та політолог Лукаш Адамський.
Фото: pixabay.
08/25/2022
Популярні статті
- Ну а що я мала робити? Стоять вони навпроти мене і аж світяться обоє щастям. Прямо при ньому казати: ” Доню схаменись, куди ти свою голову сунеш?”. Мені виховання такого зробити не дозволяє та й він ніби хлопець непоганий
- Є такі люди, які в місті просто не можуть жити, все на них тисне, нема чим дихати, нема на чому оку спинитися. Я саме така людина і хочу вам розказати, як я колись давно їхала в місто за «женихом» та мало не втратила сім’ю і себе
- — Краще б ти не дарувала мені ніякої квартири, – сказала донька захлипавшись. – Більше негараздів після твого подарунку ніж радості в моєму житті.
- Принесла я чоловіку отой судок і як було, на постіль перед ним поклала: “Або кажи щось свої мамі, або відвозь назад у село. Я вже більше не можу такого терпіти, ну скільки ж можна?”
- Заїхали мої племінники і наче перші тижні лиш до всього приглядалися і характеру не показували, а потім потроху-потроху вже я почала розуміти, що я в своєму домі не ґаздиня. Не там стала, не там сіла, не те з’їла. А я ж за собою бачу, що я все гірше до ліжка гнуся