З Сашком ми познайомилися у спільних друзів, я собі тихенько сиділа в куточку, а він весь вечір залицявся до красуні Алли, але та дозволила себе проводжати іншому хлопцеві, а Сашко обвів поглядом кімнату і зрозумів, що я єдина, хто залишився.

Він намагався переді мною розпушити хвоста, що це не Алла його проігнорувала, а він просто побачив мені і зрозумів, що я – особлива. І я охоче в це повірила. Та настільки, що він став у мене першим хлопцем.

Якби не звістка, що я при надії, то він би й не одружився. Це підтвердила свекруха, начальник якогось відділу в газовій службі.

– Таки пролізла до нас у родину, – казала вона мені, – Це треба заслужити, а ти он як вчинила. З медом тобі не буде!

Мені й справді не було з медом, бо дитя вимагало уваги, а Сашко вже й забув, яка я «особлива» і говорив до мене словами своєї матері.

Ми жили хоч і окремо, але квартира була на свекрусі.

Коли ми приходили до неї в гості, то вона всім за столом розповідала:

– Ну, ви подивіться на мою Аліночку, красуня і розумниця і ще не заміжня, а он Сашко як попався, що мусив одружитися? Але моя Алінка не така. Вона має гордість.

А далі плавно переходила на характеристику сина:

– Сашко майбутнє нашої контори, йому б ще жінку розторопнішу, то ціни б йому не було, бо зовнішній вигляд багато каже, а у Мар’яни, як не попрасоване, то як-небудь попране. Тільки й вміє, що дітей на світ приводити, думає, що тим чоловіка втримаєш.

Цікаво, що я виконувала там всю роботу, яку від мене вимагали і ще я була не така. Чоловік мене ні разу не захистив перед матір’ю, тільки світився, як вона його хвалила.

З таким відношенням палке кохання скоро зникає, лишається жити лише заради дітей і так мені роки й проминули. Я змирилася з тим, що маю всім догоджати від матері до дітей і мовчати.

Діти наші підросли, вже вчаться, я трохи зітхнула полегшено, як зрозуміла, що мені готують нове завдання.

На ювілей до бабусі я готувалася кілька днів, бо треба було все й купити і приготувати під керівництвом свекрухи.

Але мені ніхто не дякував за страви, а завжди знаходили привід зробити зауваження – пересолила, сухе, мокре і перчене, але все чисто вимітали з тарілок.

Цього разу я на інше й не сподівалася, тому накапала валер’янки і була готова до всього.

Бабусю всі вітали гості, говорили гарні тости, як тут встала бабуся:

– Дякую, мої любі, що зібралися і мене привітали. Але в мене лиш одне питання – хто мене глядіти буде.

Адже мені вісімдесят і я вже маю мати відповідне піклування.

– А що тут думати, – каже свекруха, – Мар’яна вас і глядітиме. Що вона в тій поліклініці сидить в реєстратурі, а так біля вас і покрутиться і запише куди треба, правда ж?

Всі дивилися на мене, а я слова сказати не могла, адже у неї є рідна донька і двоє онуків.

– Але ж я не можу, – пробелькотіла я, – Я хотіла відпочити трохи.

– Від чого ти хотіла відпочити, якщо ти нічого не робиш путнього, – сказала свекруха, – Я ще працюю, Сашко теж на роботі, Алінка має дітей, то хто, як не ти?

Я дивилася на бабусю і бачила, що то свекруха помножена на два і розуміла, що я просто не витримаю, тому встала з-за столу і пішла геть. Думаю, що й так було зрозуміло, що я не хочу цього робити.

Сашко прийшов додому не в настрої і сказав, що я його підвела, адже у бабусі в селі гарний будинок і він би міг дістатися нам, а я от таке вчинила.

Я раптом поставила себе на місце бабусі, що я не маю ні сили, ні здоров’я і ця родина мене не те, що не буде глядіти, але й державі віддасть. Я попросила в Сашка адресу бабусі і приїхала її перепросити.

– Якщо мене глядітимеш. То відпишу вам цю хату, – сказала вона мені на мої вибачення.

– Я не буду з Сашко жити більше, – тихо відказала їй я.

– Тим більше, що ти маєш десь жити. А я тоді тобі все залишу.

Я була здивована, але погодилася. А що? До мене сюди будуть діти з онуками приїжджати.

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота