Вона так захоплено говорила, а я не могла повірити, що вона виросла, адже ще вчора питала у мене дозволу на все, а тепер я їй не потрібна, вона вже сама все знає.

– Доню, ти ж знаєш, що там може бути? Я не дозволяю!

– Мамо, мені двадцять!

– Все одно не дозволяю їхати так далеко!

Далі донька в сльози, мовляв, всі вже давно з хлопцями живуть, тільки вона одна така.

– Бо ти мене так виховала!, – дорікнула мені вона.

Я сіла від несподіванки, як «так»? Я її виховувала в любові, від дня її появи до тепер, вона – в коконі моєї любові.

– І взагалі, мамо, тобі пора мене відпустити у всіх сенсах, бо ти ще молода жінка і ще можеш собі когось знайти. Поїдь кудись на курорт, познайомся з кимось.

– Але я відкладала тобі за рік заплатити, куди я поїду на тисячу гривень?

– Мамо, та придумай щось. Все, я поїхала.

І все, закрилися за нею двері, закрилися двері за моїм щастям.

Я не була заміжня, коли на першому курсі інституту зрозуміла, що при надії. Хлопець очима закліпав і сказав, що не готовий до такого і я маю сама щось вирішувати. Добре, що мої батьки все зрозуміли і я взяла академку. Відколи я взяла Ліду на руки, відтоді моє серце стало безмежним джерелом любові для неї. Я собі сказала, що маю для своєї доні звернути гори і так і зробила, мені все було в радість. Батьки допомогли з орендою квартири, я довчилася на заочному, але працювала не за спеціальністю, проте зарплата була хорошою.

Мені вистачало на себе всього кілька речей – крем, шампунь і щоб ноги не мерзли та не промокали, тому взуття я завжди вибирала дороге, а там піду на гуманітарну і одягнуся, головне, щоб для доньки на все вистачало.

Як вона так швидко виросла – я не розуміла, адже я ще й життя не прожила, а вона вже починає своє.

Я кинулася до дзеркала, бо ж я думала, що попереду ще буде щось, якесь кохання і родина. На мене дивилася звичайна жінка, тисячі таких ходять по наших вулицях, живуть заради якогось одного шансу, якого треба просто дочекатися.

Я навіть не могла собі сказати, чого я хочу в житті. Спочатку подумала, що хочу купити собі каву, але потім отямилася: за такі гроші я куплю пачку і питиму цілий місяць. Може, піти в ресторан? Але ж треба гарно одягнутися, а це кілька тисяч гривень, то я краще куплю продукти в магазині і вдома зготую щось ресторанне – все ж дешевше.

Думала, піти в кіно, але за такі гроші можна купити підписку на місяць і сидіти собі в зручній піжамі вдома.

Виходить, все зроблено для того, щоб можна було бути щасливим вдома, навіть самому, але ж чому нема того відчуття щастя?

З подругою б зустрілася, але ж у неї мала дитина, не зручно її турбувати, хай відпочине без моїх одкровень.

Звичайно, не треба було аж так на себе напосістися, бо вибрала б тоді не автобусний тур, а щось комфортніше, але тоді якась я не витримала:

– Негайно їдь кудись!

Я ще спромоглася вплинути на цю бурю емоцій дешевим туром Європою, а далі як в тумані: купила, прибігла на рейс, щось забула, але вже. Я наче дивилася фільм з середини: всюди гарно, гамірно, люди усміхнені, тільки ми, наче від чогось біжимо, спішимо… Там і познайомилася з Олегом… Теж вирішив змінити життя і більше не хотів нікуди їхати.

– Це моя перша і остання авантюра, – сказав він вголос, а я в той момент додала:

– І моя.

Ми зустрілися поглядами і закохалися.

Донька, до речі, з тим хлопцем розійшлася, бо він забагато хотів і я рада, що моє виховання дало свої плоди.

Ще знайде своє щастя, як я.

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота