В цій ситуації мені найбільше було шкода свекра. Я йому нічого не розказувала, як вела себе свекруха, як просила мене нічого не говорити йому, бо вона все владнає. Але мовчанка он до чого призвела.

У нас прийнято їздити закордон аби заробити грошей на власне житло, а з роками чоловіки так звикають до такого способу життя, що вже їм важко бути вдома біля дружини і дітей.

Вони потім бідкаються, що дружина їх не цінує, діти не слухаються, а жінки нарікають, що у чоловіків псується характер і з ними жити неможливо.

Ось така ціна просторим квартирам та безбідному життю дітей.

Свекра, Василя Петровича, я бачила кілька разів, ну й на весіллі. Антон не дзвонив до батька, казав, що той не вміє спілкуватися і він не хоче собі зіпсувати настрій.

Само собою, що він жив в квартирі, яку купив йому батько, освіту так само оплатив йому батько, і на весілля теж дав він.

Для мене це було нормою, мої батьки теж мені купили квартиру і дають на прожиття, оплатили навчання. Нема чому дивуватися.

Ми почали жити в Антона, бо квартира більша, а ми вже думали про дітей.

І ось у нас уже синочок Валентинчик, Антон ходить на роботу і балує мене подарунками, ми їздимо відпочивати на море, в Європу. Я рада, що чоловік мене забезпечує з сином так, наче він за кордоном працює.

Він часто ходить в нічні зміни, ми зранку балуємо один одного смачними сніданками і кавою, чим не щасливе заміжжя?

А потім виявилося дуже дивна річ – Антон має віддати деяким людям позику. Потім приїжджала свекруха і це все покривала.

– Сину, як батько дізнається, то й мені грошей давати не буде.

– Мамо, я відіграюся.

– Сину!

Антон нікого не слухав, він знав своє, як я його не просила, але він тільки казав:

– Я не підкаблучник, я не буду біля твоєї спідниці сидіти.

– Антоне. Вибирай, або ми, або твоя звичка.

– Я мужик і я зроблю так, як хочу.

Я ще вірила, що він все виправить і ми знову будемо щасливі.

Але далі прийшлося продати квартиру Антона і ми переїхали жити в мою.

– Пообіцяй, що ти візьмешся за голову!, – просила я його.

– Обіцяю.

І справді, деякий час все було добре. Чи то те, що сталося на нього вплинуло, чи що, але чоловік влаштувався на роботу і ми стали жити набагато скромніше, але набагато спокійніше.

Свекруха до нас приходила часто, перевіряла чи з сином все добре, я так розумію, що вона позичала Антону гроші, які її чоловік надсилав з-за кордону.

Ми наче забули ту історію, як сон. А далі свекор вернувся назавжди з заробіток, то вже Антон став більш зібраним, проте, гроші все й далі брав від матері, я бачила, як вона йому їх давала при кожній зустрічі.

А далі знову наче грім серед ясного неба – Антон на колінах просить про допомогу.

– Якщо ти мене кохаєш, то маєш це зробити.

Так, чоловік просив продати мою квартиру, що б розрахуватися з кредиторами.

– Попроси тата. Він тобі допоможе.

– Тато ніколи не погодиться.

– А де ми будемо жити?

– До батьків переїдемо чи орендуватимемо квартиру. Я тебе прошу мені повірити, це востаннє я таке зробив.

І я повірила чоловікові. Батькам нічого не сказала, бо знала, як вони відреагують. А як я мала вчинити? На кону був мій коханий і якась квартира, просто чотири стіни з цегли і бетону. Хіба це до порівняння.

Тоді свекруха вперше поставилася до мене дуже тепло. Вона мене обіймала і казала, що ніколи не забуде такого вчинку.

– Ти справді любиш Антона, майже як я, – казала вона мені, – я вам допоможу з орендою, не переживай за це.

Орендована квартира не своя, то господарі вже дуже прискіпливі, то ціни захмарні, то район не підходить. А переїжджати з дитиною з місця на місце і ще й з купою речей. Звичайно, що були й непорозуміння і всяке інше.

А одного дня Антон пішов і не вернувся. Я його шукала. Я його чекала, а коли не було чим платити за оренду, то поїхала до свекрухи.

– Мені нічим платити за оренду. Чому ви слухавку не берете.

– Ой, Ілоно, мені не до тебе, чоловік мій про все дізнався і не дає мені більше грошей. Каже, що ми маємо самі відповідати за свої вчинки.

– Але я вчинила правильно по відношенню до свого кохання, то чого мені грошей не дати?

– Він каже, що ти вчинила глупо, тому маєш засвоїти урок.

– Який урок? Ви про що? Мені гроші потрібні!

– Йди, у мене нема.

Тоді вже мені прийшлося звернутися до моїх батьків.

Хоч вони й повірили, що я здаю свою квартиру аби зекономити, але правда їх вивела з себе.

– Як ти могла продати квартиру? Ти чим думала?

– Я хотіла допомогти чоловікові, якого люблю, що не так?

– Не так? А про дитину ти подумала? Ти залишила свого сина без житла.

І читали мораль та читали. Прийшлося їхати за кордон та заробляти собі на квартиру. Перед моїм від’їздом я випадково зустріла свекра. Привіталася і він вислухав мою історію, коли почув, що я їду заробляти на житло, то й порадив:

– Тільки ти найперше виріши все зі шлюбом, бо як купиш квартиру, то це буде спільним майном. Не стань ще раз на ті самі граблі.

Я йому подякувала за турботу і так і вчинила.

Виявилося, що й він лишився без машини і збережень, дружина так вирішила його покарати за те, що він не поміг синові.

– Вона свою частку відала Антону, я в тому певен. Але мені не каже, де він. Я стільки років працював і що тепер маю? Одну квартиру і все.

Я йому дуже співчувала, сказала, що онук його чекає і мої батьки будуть раді коли він приходитиме в гості.
Довгих п’ять років я заробляла на квартиру. Часто мама з сином приїжджали до мене, щоб дитина мене не забула, ми відпочивали в цікавих місцях чи просто жили певний час разом.

Василь Петрович знайшов собі іншу жінку, живуть у нього і приходить до нас в гості. Він дуже любить проводити час з Валентином, а його нова дружина дуже цікава жінка, у неї немає в пріоритеті лише грошей.

Колишня свекруха живе в матері, Антон десь.

Я дякую долі за урок, хай такий важкий, але тепер я знаю, якого чоловіка хочу бачити поруч з собою. Ще такого не знайшла, але мені й одній не погано.

Автор Ксеня Ропота