Олег якраз повертався із роботи. Він заледве пересував ноги. Це був дуже виснажливий тиждень. Дружина занедужала. Удома двоє маленьких дітей. Весь дім ліг на його плечі. Він дивувався, як дружина з усім справлялася. Вона ж теж працювала.

Накрапав неприємний дрібний дощ. Автобус повільно рушив від зупинки, на задньому склі він побачив табличку з номером. Знову спізнився. Тепер доведеться стояти на зупинці щонайменше п’ятнадцять хвилин.

Крамниці не було, стирчали лише металеві обрубки. Він вирішив спертися на стовп. Сили стояти не залишилося.

Раптом навпроти зупинки зупинився дорогий автомобіль. Затемнене скло на передньому сидінні опустилося і він почув із салону знайомий до болю голос.

– Олежику, швидше, поки не промок

Мить він вагався, цього вистачило щоб хлопчина років дванадцяти, підбіг до машини і спритно шморгнув у темряву салону. Автомобіль повільно рушив, залишаючи його на вогкій зупинці збентежені.

Він згадав, як тринадцять років тому мама з його мовчазної згоди виставила на вулицю дівчину, яку він дуже кохав. Вони разом навчалися у політеху. Марічка приїхала з далекого західного села. А він корінний киянин. Звісно ж, вона йому не пара. А кохання, це міфічне почуття, яке згодом мине.

Потім він одружився з дочкою подруги матері. Жили начебто непогано. Але життя якось не скидалося. З інституту довелося втекти. Пішов працювати на завод. Дружина подарувала двійнят. Мама занедужала і дуже швидко відійшла у вічність. Кохання не було і все життя перетворилося на суцільну сіру смугу.

І ось ця зустріч. Він не міг помилитися. З мільйонного натовпу він би впізнав її голос. Вона часто йому снилася, і навіть коли в нього вже була сім’я, він постійно уявляв, який був би щасливий зі своєю Марічкою.

Із забуття його вивів звук автобуса, що саме під’їхав до зупинки.

Ледве впхавшись у переповнений автобус, стоячи на одній нозі він повернувся до реальності. Мрії юності відійшли на другий план. Вдома чекали двійнята, теща вже втретє дзвонила. Чому він затримується? Вона забирала їх із садка, чим значно полегшувала Олегові життя. З понеділка лікар обіцяв виписати Галину. Хоч не доведеться розриватися.

Теща зустрічала його у передпокої. Невдоволено пробурчала і зникла за дверима. Їй ще їхати на інший бік міста.

Уклавши спати двійнят він сів до комп’ютера і тремтячими пальцями ввів у пошуковик прізвище Марії. Після недовгих пошуків на екрані монітора з’явилася фотографія красивої жінки.

Він милувався на своє перше, і як він тепер розумів, єдине кохання. Якщо вона не змінила прізвище, то, можливо, не виходила заміж, звідки тоді дитина. Міркував Олег. У нього виникло непереборне бажання написати їй повідомлення. Трохи повагавшись, він закрив її сторінку.

Минулого не повернути. Має сім’ю. Дружину і діток. Та й навіщо такій жінці невдаха. Запустив пральну машину, помив посуд, протер підлогу і ліг спати. Цієї ночі йому снилася його перша зустріч із Марічкою. На ранок голова йшла обертом. Поруч на ліжку стрибали діти та голосно кричали. Все це було нестерпно.

Був вихідний день. Нагодувавши дітей Олег сказав їм, щоб ті тихенько погралися у своїй кімнаті. Якщо слухатимуться після обіду, підуть до мами. Двійнята зраділи, пішли до своєї кімнати і затихли.

Приготувавши обід, він знову сів біля комп’ютера. Довго гортав сторінку Марії. Уважно розглядав її фотографії. На всіх фотографіях вона була лише із сином чи у колі друзів. Думки написати їй повідомлення не покидала його. І він все ж таки зважився і написав їй.

Відповіді не було, мало того повідомлення не було прочитане ні одразу, ні через добу. У понеділок він узяв вихідний. Треба було привезти дружину з лікарні. У повсякденних клопотах Олег забув про те, що написав Марії повідомлення.

Дні минали. Дружина почала одужувати. Домашня обстановка та турбота зробили своє. Галка впевнено ставала на ноги і набиралася сили.

Олег уже більше не думав про свою Марію. І навіть забув про те, що написав їй у соцмережах. На вихфдних вони всією родиною вирушили до парку. То було перше весняне тепло, багато народу.

І раптом, у натовпі, він побачив Марію. Вона йшла під руку з високим чоловіком у військовій формі. Він ніжно підтримував її за стан, а вона дивилася на нього закоханим поглядом.

Марія була щасливою без нього. А він без неї ні!

Ми часто робимо вчинки, а потім все життя шкодуємо. Один невірний крок та все життя під укіс. Так і Олег, послухав матір і все життя тепер шкодує про вчинене. Бо ж міг бути щасливим…