Чому Мар’яну прозвали Манькою, то треба питати в її баби Параски, яка не могла вимовити таке ім’я, а тим більше запам’ятати і отак прозвала дитину Манькою.

Багато в житті жінки складалося не так як вона того хотіла і винні були в тому ж, звичайно, оточуючі і рідна.

Батьки не дали багато приданого, від чого вона почувалася в свекрухи, мов бідна родичка.

А всі навколо жила краще за неї і відривали від її щастя кращі шматки, так Ірина відбила у неї Степана, а могла б вона тепер бути панею…

Її чоловік ніколи нічого не хотів і йому було добре жити не перенапружуючись. Коли ж Манька заявила, що будуватимуть хату, то він першим прийняв це в штики:

– Для чого мені ще одна хата? Батьки, що вічні – з собою туди заберуть?

– Я не хочу з ними жити! Я хочу бути ґаздинею у власній хаті!

– Тобі треба – ти й будуй, – заявив Михайло і повернувся до телевізора.

Їхати сама за кордон вона не хотіла, але хату хотіла.

Спочатку Манька працювала по професії – швачка, а далі щось їй не сподобалося і пішла до сільського підприємця працювати в магазин.

Освіти у неї ніякої, але при цій роботі вона зрозуміла, що головне дурити: там здачі не додасть, там не долиє, тем не досипе і вже кругленька сума в кінці тижня виходить.

А ще вона любила, коли поверталися з заробітків чоловіки, які одразу йшли в генделик. Отам вона й приписувала стільки, що й не описати.

– Я ж такого не брав, Манько!, – обурювалися чоловіки, читаючи перелік того, що вони на замовляли.

– Брав-не брав, я давала, то треба було брати.

На її диво, ніхто не обурювався! Чемно діставали поміняні гроші і платили, бо ж генделик один-наступного разу й не пустить…

А ще підприємець на Маньку записав магазин.

– Я тебе офіційно не влаштовую, а будеш у мене власником магазину, я тобі зверху накину.

О, це вже була друга справа! Манька крутилася, мов білка в колесі та все на купочку складала.

Підросли у неї сини і, дякувати богу, пішли у неї характером. Тому вона відправила хлопців на роботу. А сама взялася за свою мрію – будує вона будинок!

О, не подумайте, що вона така проста та не знає, де дешевше та як краще зробити. Все вона знає, а ще де й вигоду можна знайти. За урядовою програмою щодо утеплення будинку, вона купила і вікна, і двері, ще й дах утеплила. Скористалася тим швиденько і встигла до року віддати гроші, тому й відсотки не платила.

Та почало ставатися не дуже добре – почали власникові на Маньку покупці скаржитися та чоловіки і той вирішив, що треба її звільнити з роботи.

Та добряче попручалася, а тоді зметикувала і каже:

– Якщо мені не заплатиш, то я в податкову на тебе подам.

Підприємець заплатив їй стільки, скільки та вимагала і переоформив заклад на іншу, нову працівницю.

Але як стали робити ревізію, то виявилося, що Манька так накрутила, що збитки на тисячі. А Маньці в до лампочки, що продавчиням з їхньої зарплатні стягують борги – вона газдиня у своїй хаті!

Дивляться люди на Маньку і заздрять, як то жінка сама в селі собі хату побудувала?

– Вміє крутитися, – кажуть про неї і в приклад іншим ставлять.

А Манька з сусідкою Іриною якось зійшлася та всі свої жалі їй оповідає:

– Кожен хоче з мене, Ірцю, урвати, кожен. Мусила взяти страховку від пожежі через ті кредити і кожного місяця треба платити, а люди думають, що мені з неба падає.

– І наскільки застрахувала, – спитала Ірина.

– Та виписали, ніби у мене триповерхова хата, хоч бери і підпалюй аби мати гроші…

Від названої суми в Ірини очі заокруглилися, бо вона добре знала, що такої суми в житті не заробить.

Тому вона й з заздрістю дивилася, коли Маньчина хата раптом спалахнула.

– Ото грошви буде мати… Везе ж людям…

Фото Ярослава Романюка.