Світлана заміжня п’ять років. Чоловік їздить на заробітки. Здебільшого вдома його не буває. Є донька, їй два рочки. Є двокімнатна квартира. І є свекруха, до якої Світлана іноді звертається за допомогою, щоб та посиділа з онукою. Не часто, як правило раз на місяць. Щоб збігати сплатити комунальні послуги. Далі зі слів Світлани:

“Не знаю як мені правильно вчинити. Днями зателефонувала свекрусі, попросила її приїхати, посидіти з донькою. До неї не повезла, донька виглядала нездоровою. Галина Петрівна погодилася, приїхала десь через годину, не одна, а зі своєю донькою Наталею, яка півроку тому вийшла заміж. Зараз чекає дитину. Ну приїхали удвох, нічого страшного, доця поспілкується з бабусею і тіткою. зі спокійною душею поїхала оплачувати квитанції. Трохи затрималась, вирішила заїхати в магазин, купити що – небудь до чаю, та і продуктів.

Коли приїхала додому, Наталка вже поїхала. А Ганна Іванівна була якась на диво задоволена. Сказала що мені по дому допомогла, пил протерла. Хоча до її приїзду, я квартиру буквально вилизала. Так, щоб не було зайвих слів, та й показати свою хазяйновитість, якщо бути вже до кінця чесною. Тому пилу бути не могло, не встигла б вона з’явитися. Ну та нехай.

Значить сидимо, чай п’ємо. Вирішила похвалитися сковорідками новими, які купила днями. Спеціально наклейки збирала на них. Змогла викупити всі, що були в брошурі. Дуже хотілося спробувати квадратну – гриль. Але вирішила, що почну ними користуватися як тільки доробимо нову кухню. Все буде новим і кухня, і посуд, і сковорідки.

Відкриваю шафу, щоб показати все своє багатство Ганні Іванівні. А його там немає! Я не зрозуміла, де? Начебто нікуди їх не перекладала. А свекруха видає:

— А що ти шукаєш? Сковорідки? Та я їх Наталі віддала. У тебе багато інших. А вона тільки починає сімейне життя. Їй потрібніші. Та й тобі, що ними робити, все одно готувати не вмієш, як моя Наталка.

Сказати, що я втратила дар мови, це нічого не сказати. Кажу їй, що б завтра, на цьому ж місці, стояли мої сковорідки.

На що вона мені відповідає: – “Це, що ж тоді я за матір така буду. Спочатку дала, а потім забрала. Ну якщо тобі вже так потрібні ці сковорідки, я тобі свої віддам”.

Кажу їй у мене і свої є старі, а мені потрібні мої нові. І готую я добре, на кухаря вчилася. Вона образилася, надулася, грюкнувши дверима пішла.

На наступний день почала дзвонити їй, хотіла дізнатися, що там мої сковорідки. А вона слухавки не бере, не відповідає. І що мені тепер робити, як повернути свої сковорідки?.

Вирішила чоловікові зателефонувати. Іван спочатку прийняв всю інформацію в багнети: – Ви, що, не можете без мене, вирішити свої жіночі проблеми? – це перше, що сказав він.

Тоді я йому кажу: -Добре, давай інакше. Мій батько приїде і з гаража, не запитавши, забере твій новий чемоданчик з ключами, який ти так хотів, і віддасть моєму братові. А що? Вони йому ж потрібніші. Ти би себе як повів? Напевно сказав би: – “Це твої родичі, то постав їх на місце?” Так ось прошу тебе, розберися зі своїми.

— Добре, я їм скажу,— сказав чоловік і повісив слухавку.

Стало прикро, що він мене не підтримав. А так хотілося розуміння з його боку.

Раптом задзвонив телефон, дивлюся, її величність Ганна Іванівна. Відповідаю.

—  Не думала, що ти така! Приїжджай до Наталки, забереш свої сковорідки.

— Ну, вже ні, — кажу, — Ви самі їх забрали, а тепер, будьте ласкаві, принести і покласти на місце. І якщо ними вже користувалися, зайдіть в магазин і потрудіться мені купити нові. Використані мені не потрібні.

— Яка ж ти підколодна! Бідний мій синочок, за що йому таке покарання? – і поклала слухавку.

Оце так! Виявляється я зміючка! І життя зі мною покарання!

На наступний день, прийшла Наталка, принесла сковорідки. Кажу їй:

— Навіщо ви так зробили? Ось тобі не соромно? Ти стоїш тут, по суті, з поцупленими сковорідками…

— Це тобі повинно бути соромно! Ми з мамою думали, що ми сім’я. А ти невдячна! Мама ж не просила грошей, за те, що сиділа з твоєю дитиною!

— Краще йди, — відкрила їй двері — просити, вас, більше ні про що я не буду, не хвилюйтеся. — і закрила двері.

Подивилася на карті, у мене, 1500 гривень. Взяла і все переказала Ганні Іванівні. Написавши повідомлення: “За те, що сиділи з онукою”.

Подзвонила чоловікові, сказала що не хочу і не буду більше спілкуватися з ними. Якщо він захоче, то я не буду проти. Вона його мама. Він начебто зрозумів. А там Бог його знає, що у нього в голові”.

Фото ілюстративне.