Я двадцять років віддала своєму чоловікові, двадцять найкращих років мого життя і за те я маю таку віддяку? Та мені й досі не віриться, що таке сталося, що з такого кохання викохався отакий плід.

Все почалося з того, що я молодою співробітницею прийшла працювати на завод, де мій майбутній чоловік був директором. Віктор Андрійович був порядним чоловіком, Царство йому Небесне, він як мене побачив, то не став мені пропонувати аби що, а одразу перейшов до весілля.

Мені було двадцять п’ять, я була закохана і не дуже звертала уваги на те, що там в попередній сім’ї.

Віктор мене запевнив, що він залишив дружині велику квартиру і машину, щомісяця висилає гроші, то що ще хотіти? Пожила і дай жити іншим.

Нам Віктор купив заміський будинок, де я була повноправною хазяйкою і Бог примножив все, за що він брався і він мені не раз казав:

Ти – мій щасливий квиток в житті.

Так і було, справи у нього пішли вгору, прибутки множилися і у нас з’явилося двоє спільних дітей. я була дуже заклопотана дітьми і домашніми справами, тому була проти того аби мені ще додавалися діти від його попереднього шлюбу.

Вікторе, у них є мати і новий батько. Для чого ти їх до нас возиш? Аня мені зіпсувала дуже дорогу косметику і плаття брендові порізала ляльці на одяг, але я певна. Що в дванадцять років вже ляльками й не граються. Твої діти мене не сприймають і я не хочу нав’язуватися. Що тут не зрозумілого?

Отак я йому все пояснила. Як на мене, все розклала по поличках, мені не хочеться аби він бачився з колишньою родиною у нас в домі. А поза домом, то у нього щільний графік. Але ж то вже великі діти, сину сімнадцять, а доньці дванадцять, то ж не наші маленькі.

Життя йшло, все було у нас чудово, я не могла натішитися тим, як я мудро всім керую, бо саме моя заслуга в тому, що чоловік такий натхненний та сповнений сил, це моя повністю заслуга в тому, що він наповнений любов’ю, спокоєм та певністю в собі.

Отак ми прожили разом двадцять років, вже наші діти студенти, хоча я всім кажу, що я старша сестра доньки і багато хто вірить, я чудово виглядаю.

Проте, одного вечора секретарка сповістила, що Віктора забрала швидка. Кілька днів він там пробув, я приходила його підтримати і надихнути своєю силою, передати йому свою життєву енергію, бо я дуже кохала свого чоловіка. Але нічого не допомогло.

Після всього до нас прийшов адвокат сімейний і зачитав заповіт. Виявилося, що Віктор все заповів дітям. Всім дітям!

А мені нічого! Нічого! Навіть якоїсь пенсії, навіть колеса від машини!

Як так? За що? Я була поруч з ним, я його направляла, я спрямовувала всі свої молитви на те аби він мав успіх, піклувалася про його стан, про його харчування, про його зовнішність і таке мені?

Мені лише сорок п’ять років, я ніколи не працювала за професією, я взагалі не знаю, як заробити стільки грошей, щоб мені вистачило на все, чого я потребую. Я вмію лише надихати на позитив, на якісні зміни в житті і мені це найкраще вдається, бо слово може зрушити гори з місця, я так вважаю.

Чому ж все отак перевернулося мені, адже я сіяла лише любов, а що зросло? Як мені бути в цій ситуації, що порадите?

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота