Тетяна міцно спала, натрудившись за весь день. Звичайно, що вона сказала Петрові, що йде спати, але перед тим, як лягти, витягнула з морозилки фарш, щоб на ранок напекти котлет, замочила квасолю на суп, перемила посуд, витерла насухо раковину, протерла плиту, пішла в ванну чистити зуби і вимила ще дзеркало, бо Петро завжди його забризкує.

Протерла підлогу, бо й нахляпано, винесла на балкон вологий рушник, який чоловік не розвішує, а так кладе, наче він сухий. Потім ним витиратися одна приємність.

І ось після цього всього, перевіривши, чи все вимкнула, вона пішла спати, тоді, коли чоловік вже сопів, чогось вовтузячись. «Видно, знову наївся і важкість», – подумала вона і заснула.

І ось сниться їй сон, наче вона в чистому приміщенні, де все аж сяє білизною, на неї дивляться десятки очей. То там, то сям, вона чує шепіт: «Тридцять років…», «на одному ресурсі», «дуже цікаво».

Початок тут – Отже, ви хочете поміняти стару модель на нову?, – голос Ангела був задуманий.

Нарешті вона спитала:

– Вибачте, мені завтра рано вставати, я хочу виспатися, чому я тут?

– Перепрошую, – наперед вийшов Ангел, – Тетяно Василівно, тут така дивовижа…

Жінка дивилася на нього і подумала, що вона якраз не дивовижа, а ось це все – якраз навпаки.

– Розумієте, – продовжував Ангел, – ми не розуміємо, як ви на вичерпаному ресурсі продовжуєте жити з чоловіком, виконуючи всі свої функції навіть краще, ніж на початку.

– Я не розумію, про що ви, – здивувалася Тетяна.

Вона почала нервувати, адже, вона все робила автоматично, звикла отак щодня зранку встати, приготувати сніданок, покласти Петрові свіжу сорочку, почистити взуття, самій перекусити і побігти на роботу. Далі в магазин, далі додому прибирати і готувати.

А про молодість, то вона все робила швидко, бо важливо було набутися разом, а не годинами ліпити вареники. Треба було й на річку піти, ввечері з друзями зібратися, в кіно чи в театр, чи до батьків поїхати. А вже, як діти пішли, то стала вона вдома більше сидіти. Звідси й грошей менше, а смачно поїсти хочеться, от і приходилося щось видумувати.

– Ні, ви не розумієте, чоловік вам не дарував квіти, не робив компліментів, не допомагав ні на кухні, ні з дітьми, а ви все одно були поруч з ним стільки років.

– Ой, що ви. Моя мама вже п’ятдесят років з батьком живе таким, і нічого. Звикла.

– П’ятдесят років?, – загуділи навколо.

– А бабуся всі сімдесят жила. Так само квітки перестав дарувати та ніжні слова казати, бо зі свекрухою жили.

– Звичка – це дуже вагомий аргумент, – Ангели щось почали записувати, – але ми ось бачимо по вас, що ваше серце наповнене любов’ю. Звідки вона? Поруч з вами нема нікого люблячого, хто б казав вам, що ви гарна, добра, успішна, що вами пишаються.

– Любов?, – здивувалася Тетяна такій нетямущості, – Та вона завжди в мені, відколи я взяла на руки своїх дітей. Відтоді нічого не помічаю навколо, люблю всім серцем і в мені не маліє любов, а множиться, бо й онуки будуть, і я їх любитиму ще сильніше.

– Дивовижа, – загомоніли ті, – вічний двигун. Ми розбагатіємо.

Але тут вже нахмурився головний Ангел.

– Колеги, а як же чоловік? Виходить, для любові чоловік не потрібен? Тетяно Василівно, а де ділася ваша любов до чоловіка? Ми ж аналізуємо, що й вона є. Ось показники.

– Я люблю його в спогадах, – зітхнула жінка.

– А хочете любити на яву?

– На яву? А за що? Він же мене давно не любить.

– То, може, хочете іншого? Молодого, привабливого, багатого?

– Ой, скажете таке, – махнула рукою Тетяна, – мені треба доброго, щоб пожалів, обійняв, сумки приніс з магазину, спину намастив кремом, рушник після себе на балкон вивішував.

– Дивовижно, – знову зашепотілися всі, – Чи казати їй, що чоловік хоче вибрати молодшу, а їй зовнішність не важлива?

– То ви згодні дати своєму чоловікові ще один шанс?, – спитав головний.

– Я не знаю чи може він змінитися, – зітхнула Тетяна.

– А за це не переживайте. На добраніч.

І вмить все щезло, Тетяна мирно спала, далі їй нічого не снилося, але вона прокинулася бадьорою і виспаною, чого дуже давно вже не було.

Вона прокинулася о пів шостій, пішла на кухню і запарила собі кави, виглянула у вікно, тиша її заспокоювала, а краса дивувала. Вона дозволила собі пів години дивитися, як сонце малює на небі червоні хвилі.

З задуми вивів голос чоловіка.

– Доброго ранку.

– Доброго, – відказала вона, але не хотіла вставати і робити йому каву.

На диво, Петро сам пішов заварювати каву без жодного слова. Далі вона глянула на годинник і кинулася одягатися, бо так спізнитися не довго, кинувши йому з вітальні:

– Я спізнююся, все приготуй собі сам.

Петро все ще був задуманий від сну, бухгалтерка Світлана все чіткіше вимальовувалася в його уяві, як вона робить йому каву, а не Тетяна. І він вирішив, що зробить перший крок.

На роботі він підійшов до Світлани і простягнув букетик квітів. Жінка закліпала очима, але букетик взяла. Це був успіх і Петро приніс їй каву з автомату, жінка знову прийняла подарунок. Отже, він сьогодні піде до неї додому і там розставить всі крапки над «і».

– Світланочко, – зажебонів він їй на вухо, коли вони виходили з офісу, – Я такий голодний. Чи не піти б нам перекусити?
Жінка глянула а нього і погодилася знову. Петро в душі тріумфував, значить, він ще ого-го. Виявилося, що в Світлани відмінний апетит, наїли вони на тисячу гривень, хоч Петро замовив собі лишень деруни, він сподівався, що жінка нагодує його ще й вдома, не хотів витрачатися.

Вони мило бесідували про те та се, Петро говорив компліменти, а Світлана на очах розквітала. Коли вони вийшли з кафе, то жінка попрямувала до автобусної зупинки, відмовившись від того аби Петро її підвіз.

– Світлано, я щось не розумію, хіба ми погано провели час?

– Ні, дуже мені все сподобалося.

– То чого ж ти не запрошуєш мене до себе.

– Бо не хочу продовження, – відказала та.

– Це через те, що я одружений? То ми це питання вирішимо.

– Так, Петре, через вашу дружину. Ми всі її знаємо і не хочемо бути на її місці, – відказала вона та пішла геть, цокаючи каблуками.

Такого Петро не сподівався. А що не так з його дружиною? Он вона яка у нього… А яка?

Петро задумався, довго сидів в машині, витягнув з гаманця їхнє старе фото, де вони ще молоді і діти малі. Йому здавалося, що вона завжди буде такою.

Тоді він купив великий букет квітів, заїхав в магазин за готовою їжею і постав перед жінкою героєм.

– Таню, нам треба кудись з тобою поїхати відпочити. Що скажеш?

– Я згодна, – кивнула Тетяна.

Вона була готова щось міняти, а раз чоловік сам проявив ініціативу, значить, нового їй поки не треба просити, краще вже знайомий Петро, ніж не знайомий.

Автор Ксеня Ропота