Вихідний день. Можна довше поспати, але Ользі не спалося. Чоловік ще не вставав, він заснув лише під ранок, а Ольга так і не заплющила очей.

В усьому винен їх єдиний синочок Сергійко. Сергійкові 28 років. Він живе з мамою й татом в однокімнатній квартирі.

Точніше, син мешкає в коридорчику, є у них у квартирі такий додатковий «хвостик» біля ванної та туалету. Тут стоять його диван та комп’ютер.

Вдень усі на роботі. Надвечір у них починаються веселощі. До сина часто приходять друзі. Він приймає їх на кухні. Тут вони п’ють, димлять і голосно обговорюють насущні проблеми до пізньої ночі.

Син молодий, що йому? Він потім перекинеться і спить без задніх ніг, а мати з батьком себе накрутять, і страждають від безсоння.

Ольга не могла зрозуміти, чому у них, вихованих та інтелігентних людей, виріс такий безсердечний син? Вони з чоловіком працювали у школі, чоловік викладав фізику, а Ольга вела початкові класи. Цю квартиру отримав чоловік, як молодий фахівець. З початком приватизації він її приватизував.

Через три роки до школи, де він працював, прийшла і Ольга. Тісне спілкування, спільні інтереси, вони одружилися. Народився улюблений синочок.

Основний акцент молоді батьки робили на духовне виховання дитини. Робити робили, але щось пішло не так, почалося інше життя… на одній духовності далеко не поїдеш?

Навчався синочок блискуче. Після школи вступив до інституту, але з навчанням не впорався та був відрахований за неуспішність та прогули. В армію його теж не взяли.

Працює Сергій на продовольчій базі. Заробляє небагато, вистачає лише на його особисті потреби, та й то не завжди. Комуналку та продукти оплачують батьки.

Мама одного разу запропонувала йому знайти додаткову роботу, відкласти на початковий внесок і взяти квартиру в кредит.

— Мені й так добре, а вам, якщо тісно, то кудись їдьте, вчителі потрібні всюди. Ти сама розповідала, що у вас одна вчителька поїхала за кордон, а за три роки купила квартиру у столиці, — спокійно відповів син.

– Сьогодні я поговорю з ним серйозно, – вирішила Ольга.

Вона, намагаючись не гриміти, перемила посуд, винесла сміття, помила підлогу в кухні та коридорі.
Вийшов заспаний Сергійко.

— Синку, ти коли припиниш так з нами поводитися? Невже ти не можеш зустрічатися з друзями в кафе, чи ще десь? Ми з батьком забули, коли востаннє спокійно спали, – почала мати.

— Матусю, а тобі не здається, що це ви не так поводитеся? Люди в моєму віці вже мають дітей, а я навіть не можу запросити до себе дівчину? Мені соромно, що ми такі жебраки і тулимося все життя в одній квартирі!
Чому ви з батьком, працюючи все життя, нічого не наскладали? Могли б займатися репетиторством, але зайві рухи не для вас. Ви звикли до спокійного життя. У вас навіть думки не виникло допомогти єдиному синові. Батьки моїх друзів потурбувалися і допомогли їм із житлом, тільки я, як сирота при своїх інтелігентних батьках!

— Ми тебе виростили, намагалися дати освіту, а далі ти маєш рухатися сам. Нам ніхто не помагав. Навпаки, ми допомагали своїм батькам, – розхвилювалася мати.

— Замовкни! Як ти смієш так розмовляти з матір’ю? — Зайшов обурений батько.

— А як мені з вами розмовляти, якщо ви такі пустоголові? Ви ніяк не можете зрозуміти, що руйнуєте моє життя! Якщо не можете допомогти мені матеріально, звільніть квартиру. Їдьте, як ваша колега за кордон. Ви ще не такі старі. Цілком встигнете заробити, нехай не на квартиру в столиці, та хоча б на житло в нашому містечку, — відповів син і пішов, грюкнувши дверима.

Ольга плакала. Чоловік намагався її заспокоїти, але в нього не виходило.

— Що ж робити? Що ж робити? — схлипуючи повторювала жінка.

— Збиратись і їхати за кордон. Тетяна Іванівна не пропала, і ми не пропадемо. Три роки якось витримаємо, — відповів їй чоловік.

Фото ілюстративне.