Киянин Юрій Синельник раптово став безхатьком – чоловіка викpали та примусили підписати документи, за якими декілька разів перепродували його квартиру.
Через якийсь час його відпустили, але виявилося, що йти йому нема куди. Ця історія почалася в 2015 році! Коли чоловік звернувся до відділу поліції в деснянському районі, то там порушили справу про викpадення, але не хотіли, за словами чоловіка, розслідувати справу щодо «квартирної мафії».
Минуло 7 років.
Завдяки роботі юристів “Української Гельсінської спілки з прав людини”, Дарницький районний суд Києва визнав недійсним нотаріально завірену довіреність та договір купівлі-продажу 2-кімнатної квартири 62-річного Юрія Синельника. Проте про покарання винних не йдеться.
“За результатами судового розгляду справи лише у 2022 році вдалося довести вимоги позивача та підтвердити доказами обставини, викладені у позові. Ця справа відображає те, що іноді захищати права людей доводиться буквально протягом декількох років. Рішення Дарницького суду є першою цеглиною в процесі повернення квартири законному власнику”, – пояснює адвокат, правозахисник Сергій Мовчан, який був автором позовної заяви до суду у 2018 році.
Адвокат Юрія Синельникова Сергій Левицький говорить, що таке затягування є неприпустимим в цивілізованих країнах.
“Оперативно виявити і припинити практику кожного “чорного нотаріуса” – прямий обов’язок Держави, як і здійснити справедливе відшкодування жеpтві порушення. Людину шість місяців тримають в лiсі на лaнцюгу, за цей час нотаріуси переписують її майно на злoчинців, а жеpтві в поліції радять звертатися до суду з позовом, бо у неї, бачте, цивільно-правові відносини невідомо з ким. Наша правоохоронна система важко хвоpа. І з війною, ясно, навряд чи варто очікувати змін на краще”, – говорить адвокат.
Юрій все ще не може повернутися в свою квартиру і продовжує жити, як і всі ці роки, на вулиці та у знайомих. Хоч він і є власником квартири, мусить чекати остаточного судового рішення в національних судах.
Фото: колаж зі світлин helsinki.org.ua.
10/12/2022
Популярні статті
- Ну а що я мала робити? Стоять вони навпроти мене і аж світяться обоє щастям. Прямо при ньому казати: ” Доню схаменись, куди ти свою голову сунеш?”. Мені виховання такого зробити не дозволяє та й він ніби хлопець непоганий
- Є такі люди, які в місті просто не можуть жити, все на них тисне, нема чим дихати, нема на чому оку спинитися. Я саме така людина і хочу вам розказати, як я колись давно їхала в місто за «женихом» та мало не втратила сім’ю і себе
- — Краще б ти не дарувала мені ніякої квартири, – сказала донька захлипавшись. – Більше негараздів після твого подарунку ніж радості в моєму житті.
- Принесла я чоловіку отой судок і як було, на постіль перед ним поклала: “Або кажи щось свої мамі, або відвозь назад у село. Я вже більше не можу такого терпіти, ну скільки ж можна?”
- Заїхали мої племінники і наче перші тижні лиш до всього приглядалися і характеру не показували, а потім потроху-потроху вже я почала розуміти, що я в своєму домі не ґаздиня. Не там стала, не там сіла, не те з’їла. А я ж за собою бачу, що я все гірше до ліжка гнуся