Мій Тарасик на світ з’явився пізно і мені сказали, що більше у мене дітей не буде. Чи варто говорити, що я дитину просто обожнювала і нікому не дозволяла навіть голос на нього підвищувати, а що вже казати про більше?

На той момент ми з чоловіком мали усе, що душа забажає і навіть більше, тому наша дитина мала найдорожчі іграшки і ходила на улюблені гуртки, мала найкращий одяг, їжу, дозвілля.

Ми могли поїхати в іншу область, бо там відкрили аквапарк, а в нашій ще не було. Чи поїхати дивитися на замки, бо дитина захопилася історією, чи купити новий комп’ютер, потужніший, бо син хоче грати в відеоігри.

Звичайно, що я бачила, що син дуже вміло мною керує, але мені було приємно купити йому все, що він хоче.

Чоловік був проти. Але я йому сказала, що для чого він тоді на світі живе, як не тішитися і тішити дитину?

Не знаю чому, але Ігор пішов з родини, ні, не до іншої жінки, а просто до матері. Свекруха мене перепрошувала, просила якось змінити підхід до чоловіка, бо вже дуже забагато син у мене забирає часу, а на чоловіка нічого не лишається.

– Слухайте, мені нема діла вже до Ігоря. Мені добре з сином і хай так буде. Я нічого не планую міняти.

І ось так ми стали жити вдвох, було важче, але я вирішила, що вже не маю для кого фарбуватися, малювати волосся, робити зачіски, купляти новий одяг. На собі й економила, а синові все купувала і оплачувала.
Ігор відмовився оплачувати йому платну форму на юридичному.

– Я знаю нашого сина, він не має до цього хисту і цілеспрямованості, а такі гроші на вітер я викидати не буду.

Ну, я йому й висловила все, що про нього думаю, а синові сказала. що я йому все оплачу. Так і сталося.
Але чоловік виявився правим…

Син не вчився, тільки просив гроші на сесії, далі на каву, щоб дівчат водити.

– Сину, пора тобі подумати про якусь роботу.

– Мамо, мене завалюють на співбесідах. Хіба ти не знаєш, що на грошовиті посади беруть лише своїх?

Я жаліла свого сина, така гарна дитина і не все йде в житті легко.

Вже Тарасику було тридцять, а мені п’ятдесят дев’ять років і я розуміла, що матиму пенсію не дуже високу, а як сина прогодувати?

– Синку, давай ти вже оженишся, щоб не бути самому, не знаю, скільки мені відміряно, але хочу ще твоїх онуків няньчити.

Але син лиш рукою махав – йому нікого не треба.

Пройшло ще часу, пенсія моя танула в перші тижні, а син і далі не хотів працювати. він вже не лестощами виманював у мене подарунки, а підвищував голос і я розуміла, що нічого не зміниться на краще.

Коли він привів в дім Валю, то я й втішилася, але потім пригледілася до цієї особи краще і серце мені стиснулося: вона командувала моїм сином так, наче йому ласку робить, що взагалі до нього слово мовила.

Валя була старша за нього на шість років, вже мала дитину від першого шлюбу, а далі можна годинами перелічувати, чого вона не мала, включно з власним житлом і почуттям такту.

Коли вже вона мене з квартири почала просити, то я хоч і зітхнула важко, але була впевнена, що з такою жінкою мій син таки зміниться, тому не довго думала, а зібрала свої речі і стала на порозі в свого колишнього чоловіка Ігоря.

– Прийшла тебе перепросити і попроситися пожити кілька днів, хочу переконатися, що залишила сина в добрих руках.

А далі й розказала, яку жінку привів наш син і що я дуже сподіваюся, що вона зробить з нього людину, бо я не змогла.

– Ти був в усьому правий, Ігорю, але я просто надто сильно любила.

– Я це розумію, тому й пробачив тобі давно. Якщо хочеш, то можеш і на довше лишитися, я зараз сам, дружина в Європі і не знаю чи вернеться.

І от я не знаю чи варто починати знову з ним, хоч він мені й рідний чоловік, але ж дружина є, хоч і номінальна.

Що порадите?

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота