Все у нас з Михайлом було добре: своя квартира, у кожного робота, синочок. Чоловік у мене був добрим і не цурався жіночої роботи, завжди додому вчасно приходив і з дитиною бавився – чудова родина.

Але ж треба було мені привести в хату подругу. Ми з Надією дружили по роботі і я захоплювалася цією красивою і незалежною жінкою. Хоч вона і була старша за мене на п’ять років, але вона казала, що у привабливої жінки нема віку. Сама Надія не була заміжня і казала, що не народжена для швабри та пательні, а для кохання.

І ось вона напросилася до нас в гості. То був мій день народження і вона дуже хотіла мене привітати в колі родини.

– Я теж твоя сім’я, я твоя найближча подруга, то чому ти мене не запрошуєш?

Я не хотіла їй казати, що Михайло проти того аби я з нею дружила. Чоловік чомусь надумав, що вона на мене погано впливає. Я тільки плечима стинала – що він таке каже? Я просто стаю мудрою жінкою під мудрими порадами мудрої жінки.

І ось після застілля Надія й каже Михайлові:

– Проведи мене, бо я не дійду додому.

Я ще й наполягла, бо Надя на каблуках, а у нас таке освітлення і ще гірші ями.

Чоловік швидко вернувся і каже мені:

– Вона мене до себе в квартиру запрошувала. Це що за така подруга?

– То вона тебе перевіряла, – відповіла я, бо не вкладалося у мене в голові, що Надя не жартувала.

Але, на наш жаль, Надя потрактувала все не так, як я та Михайло. Це вже зараз я розумію, що у ній заграла гордість жіноча, вона не могла допустити, що їй відмовили.

І почала вона мене переконувати, що нудний мій Михайло і заробляє мало, то хай їде на заробітки, бо для такої гарної жінки як я, потрібна гарна оправа, а охочих на цю роль знайдеться багато.

Чоловік мене послухав і поїхав на роботу. А я жила, як жила і навіть веселіше, бо Надя щодня до мене приходила і не одна, завжди у неї були різні кавалери, але один мені припав дуже до душі, але я не хотіла зізнаватися, що дуже мені лестить його увага.

Далі ми кудись ходили то в ресторан, то ще куди і так виходило, що я брала з собою гроші, які Михайло мені лишав. І так я брала та брала на гульки, що й не зогледілася, як все, що чоловік заробляв, я спускала з Надією та тими новими знайомими. Надя ще й мене хвалила, коли я за того молодого хлопця платила:

– Він тобі віддячить, – і реготала.

Не знаю, що тоді на мене найшло. Чи то роки Михайлових заробіток, чи те, що син вже вчився в інституті і я не мала спину, але почала я водити компанії додому, бо Михайло все менше мені лишав грошей, на ресторани не вистачало. і часто компанія залишалася ночувати.

І таку картину застав Михайло, коли вернувся з заробіток. Він зібрав речі і мовчки пішов і тут я почула голос Наді:

– Михайле, то варто було бути вірним такій дружині? А ти мене відкинув. А вона ж така сама!

Надя реготала, а я потроху розуміла до чого вела мене найкраща подруга всі ці роки. До якого розуміння своєї краси і привабливості: навколо валялися пляшки, недопалки, розпатлана зачіска і яскравий макіяж на моєму одутловатому обличчі.

Як я не просила Михайла вернутися, але він й слухати не хоче. Син на його боці, а подруга тільки шкірить зуби. Ось такий фінал мого кохання, яке мало тривати вічно.

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота