Я дуже зі свахою поладнала, дуже. Була їй вдячна за те, що вона допомагає моїй доньці з дитиною, поки я тут заробляю гроші на чужині. Я їй подарунки передавала. Я з нею радилася і вона була мені наче сестра.

А тепер, коли я дізналася правду, то вже й не знаю, що думати.

Я поклала своє життя заради майбутнього доньки. Дуже хотіла аби вона була медиком, тому поїхала заробити їй на навчання. Чоловік мене відмовляв, але я вперлася, а далі й втягнулася, бо не лише їй на навчання заробила, але й квартиру їй купила двокімнатну, нам з чоловіком квартиру.

Проте, Дмитро мене покинув, не витримав такого життя, а я не дуже й переживала, бо я збирала доньці на весілля, далі на потреби онуків. у мене було все продумано наперед.

Коли Ліза мене познайомила зі своїм хлопцем, то я зрозуміла, що все роблю в житті правильно – для щастя доньки.

Максим — хлопець із невеликого села, його виховувала мама, теж самовіддана жінка, ми з нею знайшли спільну мову.

Коли донька була в декреті, і я, пам’ятаючи, як це важко, особливо з першою дитиною, регулярно надсилала гроші. Не лише для Лізи та онука, а й для свекрухи, Вікторії Петрівни.

“Перекажи Вікторії Петрівні, це їй на гостинці. Хай трошки відпочине, раз так допомагає з Андрійком,” — казала я Лізі.

Ліза завжди говорила, що Вікторія Петрівна часто приїздить, але я думала: це ж добре, родина підтримує одне одного.

Я щиро вірила, що у них все чудово. Я надсилала подарунки свасі, дякувала їй за допомогу, була впевнена, що наша сім’я міцно стоїть на ногах, і навіть ті часті приїзди Вікторії Петрівни вважала проявом її любові та бажання бути ближче до єдиного сина і внука.

Звичайно, що сваха приїжджала й до появи малюка. Спочатку раз на місяць, нібито «на обстеження», «за покупками», чи просто «провідати синочка».

Я тоді ще подумала: ну, незручно, звісно, але ж рідна мати, не в готелі ж їй зупинятися, та й Максим, напевно, дуже скучив. Ліза казала, що він мліє від материних страв, уплітає за обидві щоки.

– А мені ж краще, я таке не їм і готувати не хочу, – казала мені донька по телефону.

І ось так вона мені розкаже. Ми посміємося і я спокійна, що моя дитина в добрих руках.

Я ж знаю свою Лізу, вона дуже вихована і тиха, не вміє за себе постояти, добре, що сваха від щирого серця про них піклується.

Але я телефоную Лізі і сваха у них, потім знову через якийсь час – і сваха теж там, через пару днів – ще не поїхала.

В мені вже закралися сумніви, але раз донька нічого не каже, значить, їй добре.

Аж тут дивлюся на світлини, а у нас інший диван у вітальні.

– То Максим матері купив, – каже Ліза.

– Для чого?

– Та її спина боліла на тому спати і ще шафу купить, – каже донька і я вже чую в її голосі сум.

Ну, знаєте. Я квартиру купувала для доньки і її родини, а не для свекрухи і її сина. Вирішила я приїхати додому і все побачити на власні очі.

В квартирі було чути смаженою рибою, сваха мугикала на кухні, під гучну музику з телевізора.

– Свахо, – побачила вона мене, обійнялися, – Чого не попередила? Я б приготувала щось смачне! А то у мене лише борщ, гречка з рибою і салат.

Я поїла, було смачно. Почала розпаковувати сумки.

– Ой. Для чого ти вже стільки тих іграшок передаєш. Класти вже нема куди.

– Ти даєш дитині любов, а я матеріальне, – кажу я і любуюся, як дитина всім грається.

Донька мені зраділа і запросила в їхню кімнату побазікати.

– Мамо, Максим хоче аби я цю квартиру продала.

– Що?

А вона давай розказувати, що одного вечора Максим, її коханий і турботливий чоловік, “втішив” її словами:

“Розумієш, кохана, ми з мамою вирішили продати її будинок у селі. Вона хоче переїхати до міста, бути до мене ближче. Здоров’я в неї вже не те… Ми вирішили і цю квартиру продати та купити хорошу трикімнатну. Тоді й моя мама житиме з нами!”

Мій світ, моя ілюзія сімейного щастя моєї доньки, розсипався на друзки. Свекруха не просто хотіла приїжджати, вона хотіла оселитися!

– А ти що сказала, доню?

– Мамо, я сказала, що проти, а він образився. Каже: “Чому? Це ж рідна бабуся нашого сина! По-друге, я тут прописаний, і я батько нашої дитини. Мені здається, я маю такі ж права на цю квартиру, як і ти.”

Я задумалася. Звичайно, що ніякого права Максим на квартиру не має, але ж тут справа не в квартирі.

– А що ви тут сидите та шепочетеся?, – зайшла сваха, – Ти розказала, Лізо, що ми купимо більшу квартиру матері?

– Так, розказала, – кажу я, – і я проти того аби ти, моя люба свахо, з ними жила.

– Чи не дуже ти багато на себе береш? Головний у сім’ї чоловік, він все вирішує! Максим мені сказав, що я можу приїжджати і жити скільки захочу. Житимемо ми всі разом. Вибирайте, чи ми живемо всі разом, чи ти втратиш чоловіка, Лізо.

Вона говорила це доньці, але дивилася на мене. Я не знала, що й сказати, як прийшов з роботи Максим. Вже була інша тема для розмови, віталися і сідали до столу.

Я підтримувала розмову, але в думках було інше – донька моя так і не навчилася себе захищати, як і я її. Що ж робити?

– Максимку, – почала сваха, – Ліза й мама погодилися продати квартиру.

– Справді? Я дуже радий, кохана, – обійняв він дружину.

– Ні, я такого не казала, – відповіла я.

– Як не казала. Ти ж погодилися, що донька має мати чоловіка і онук батька, – каже сваха.

– Так, має, але не має мати свекрухи в домі цілодобово. Тому, свахо, збирайтеся вже додому, разом поїдемо. Не будемо молодим заважати.

– Я нікуди не поїду.

– Так, мама тут господарює, варить, прибирає, Ліза нічого не робить, лиш супиться.

– Того й супиться, що хоче сама бути вдома. Вікторія Петрівна, я ціную твою допомогу онукові, і, вибач, але я дуже здивована твоїм бажанням продати свій будинок і оселитися у квартирі, яку купила я. Ця квартира – власність моєї доньки, а ви це не розумієте чи не хочете розуміти. Погостювали і додому.

Самі вони не пішли, Вікторія Петрівна раптом перетворилася на казна що, Максим став на захист матері, а я сказала, що викличу поліцію, як вони обоє не покинуть квартири. Ліза тремтіла, але обійняла мене і подякувала за допомогу.

Я пожила у них тиждень, Максима не було чутно, ні видно. Коли я поїхала в свою квартиру, то прийшов Максим. Без матері.

“Лізо, я не думав, що тобі так нестерпно. Я думав, ти мовчиш, бо поважаєш. Я не знав, що ти терпіти не можеш її порядки,” — зізнався він.

Виявилося, що його мати, Вікторія Петрівна, постійно тиснула на нього, вимагаючи, щоб він “забезпечив їй старість” і “забрав до себе”. Її плани були цинічними: отримати гроші за свій будинок і жити на всьому готовому, у великій квартирі, де вона зможе і далі керувати життям сина та невістки. А Максим, з його “економією”, просто бачив у цьому “вигідний обмін” на більшу площу.

Ліза поставила чіткий ультиматум, підтриманий мною: “Ніякого спільного життя з твоєю мамою. Якщо твоя мама переїжджає до міста — ви орендуєте їй житло, або вона купує собі окреме. Якщо ти обираєш маму, то я залишаюся тут, у моїй квартирі, з нашим сином. А ти обирай.”

Максим обрав Лізу і сина. Як я й гадала, я вірила, що він якщо любить, то обере сім’ю.

Вікторія на мене ображена, не говорить, де й ділася та приязнь? Як ви гадаєте, чого?